Науково-практична Інтернет-конференція 29.05.2014 - Секція №6
Сьогодні є загальновідомим, що відсутність або недостатній розвиток громадянського суспільства є для демократії головною перешкодою. Саме тому матеріальною основою діяльності сучасної держави, а також духовною опорою буття держави є громадянське суспільство. Тож формування громадянського суспільства в Україні є необхідним, але його побудові, безперечно, має передувати розробка теоретичних засад. Звичайно, теорія і практика громадянського суспільства сягає тисячоліть, але на проблемі розвитку громадянського суспільства сфокусована увага українських науковців і тепер. Змістовними, зокрема, є наукові доробки М. Козюбри, М. Михальченка, В. Погорілка, П. Рабіновича, В.Селіванова, О. Скакун, О. Скрипнюка, В. Шаповала та ін.
Незважаючи на плюралізм думок і підходів до цього концепту, світова теорія громадянського суспільства в цілому сформувалася. Завдяки їй створено загальне уявлення про цей суспільний феномен, встановлено основні його ознаки і зміст, розкрито особливості, які перетворюють інститут громадянського суспільства на одне з основних загальнолюдських надбань. Однак, питання взаємовпливу і детермінації громадянського суспільства та судової влади ще не знайшли достатнього відображення у науковій літературі, а надто в аспекті становлення взаємодії судів та громадськості. Власне, проаналізувати значення громадянського суспільства для становлення взаємодії судової влади і громадськості і є метою даної публікації.
Узагальнюючи різні підходи до визначення сутності громадянського суспільства, найбільш вдалою вважаємо наступну дефініцію: громадянське суспільство – це певний соціальний простір, в якому люди взаємопов’язані, взаємодіють між собою [1, с. 185]; це суспільство рівноправних громадян з високим рівнем економічної, соціальної, політичної культури і моральних властивостей, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини. Справді, якщо зважати на змістовну і суб’єктну характеристику, то громадянське суспільство, слід погодитися з В. М. Кравчук,  це сукупність економічних, культурних та інших самостійних і незалежних від держави відносин (між різними секторами соціуму) та інститутів, що розвиваються в демократичному суспільстві [2, с. 39].
Однак, ототожнювати громадянське суспільство з мережею громадських інституцій, організацій, є не зовсім вірним. Їх якісна робота справді відіграє істотну роль, вони є певними індикаторами розвинутого громадянського суспільства, але більш значимою є здатність і готовність громадян відстоювати власну громадянську позицію. Адже громадянське суспільство  це таке існування людини у суспільстві, коли вона дотримується настанов держави, але усе ж не допускає, щоб держава та її структури цілком поглинули її особистість і життя.
Про розвинуте громадянське суспільство свідчить здатність людей до солідарності, готовність і вміння встановлювати й дотримуватися певного порядку самостійно, без застосування до них імперативів традиційного суспільства (звичаєве право) чи директивного впливу держави (закони, карально-репресивний апарат, формально-бюрократичні приписи тощо). Отже, визначним проявом громадянського суспільства, його прикметою варто визнати комунітаризм, схильність і здатність людей до інтеграції у громаду, уміння спільно вирішувати свої проблеми.
Таким чином, найважливішою передумовою становлення громадянського суспільства треба визнати освіченого (компетентного) й діяльного (ініціативного) громадянина, адже якість суспільства залежить від якостей особистостей, які його творять. 
Формальним, інституційним атрибутом громадянського суспільства є наявність достатньої маси будь-яких недержавних організацій [3, с. 120], адже взаємовідносини та взаємодія між державою (в особі її органів та посадових осіб) та громадянським суспільством визначаються, насамперед, наявністю “каналів” цієї взаємодії, якими є громадські об’єднання. Будь-які особисті ініціативи найчастіше і найефективніше реалізуються через сукупність недержавних організацій, тобто об’єднань громадян.
Ще одним не менш важливим інститутом громадянського суспільства є незалежні та максимально об’єктивні засоби масової інформації. Як слушно зауважив В. Співак, ЗМІ беруть безпосередню участь у формуванні громадської думки за допомогою поширення інформації певного спрямування, яку вони можуть безпосередньо продукувати [4, с.45]. Сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології стали настільки істотною частиною інфраструктури суспільства, що від них залежить не тільки соціальний прогрес, але й здатність подальшого розвитку демократичних інститутів, що значною мірою залежить від інформаційної відкритості, можливості доступу громадян до інформації.
Судова влада як складова державної влади в умовах розвинутого громадянського суспільства поступово переймається завданням служіння не тільки державі, а, в першу чергу, особі, її правам. Із всіх гілок влади судова влада може бути найбільш близькою до народу, оскільки переводить абстрактну суспільну користь законів у площину конкретних приватних інтересів [1, с. 192].
Сьогодні, як вказує С. Прилуцький, для ефективного реформування, становлення та модернізації незалежної та дієвої судової влади в Україні не можна обійтися без прямої та активної ролі суспільства [1, с. 193]. Громадськість, на нашу думку, має брати безпосередню участь в організації та діяльності судової влади, що слугуватиме запорукою незалежності суддів від політичного впливу держави, особливо в сучасних умовах політичної нестабільності, та одночасно формою прямої відповідальності перед суспільством.
Загалом, тільки в умовах розвинутого громадянського суспільства може розвиватися так званий “цивілізований” тип взаємовідносин громадськості з державними інституціями. Співробітництво, консультування, критика або навіть протистояння повинні відбуватися відкрито й виключно в межах правового поля України.
Становлення громадянського суспільства передбачає значне розширення контрольних функцій громадськості. Громадянське суспільство уможливлює реалізацію такої ефективної форми взаємодії громадськості і судової влади як громадський контроль – оцінювання виконання судами своїх повноважень, визначення ефективності їх функціонування, що здійснюється громадськими об’єднаннями і безпосередньо самими громадянами, є важливим засобом реалізації народовладдя. 
Таким чином, необхідним підґрунтям для вироблення форм та методів ефективної взаємодії судової влади та громадськості є розвинуте громадянське суспільство, що передбачає 1) здатність людей до солідарності, до інтеграції у громаду, їх «зрілість» та ініціативність, 2) наявність достатньої мережі громадських об’єднань, через які реалізуються особисті ініціативи та які виступають посередниками у взаємовідносинах держави і громадянського суспільства, 3) наявність незалежних та політично незаангажованих ЗМІ, 4)можливість брати участь в удосконаленні функціонування судової влади, в першу чергу, шляхом здійснення громадського контролю.
 
Список використаних джерел:
1. Прилуцький С.В. Вступ до теорії судової влади (Суспільство. Правосуддя. Держава): [монографія]. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2012. – 317 с.
2. Кравчук В.М. Громадські організації і держава: взаємовідносини в умовах формування громадянського суспільства в Україні (теоретико-правові аспекти): [монографія] / В.М.Кравчук. – Тернопіль: ТзОВ (Терно-граф), 2011. – 260 с.
3. Дейчаківський М. Громадянське суспільство і недержавні організації / М.Дейчаківський // Вітчизна. – 1999. – № 3-4. – С. 120-124.
4. Співак В. Реформа судової влади: проблеми теорії та практики / В. Співак // Вісник Вищого адміністративного суду України. – № 1. – 2011. – С. 41-47. {jcomments on}