Науково-практична Інтернет-конференція 25.02.2016 - Секція №3
Трудове законодавство в останні роки перетерпіло значні зміни. Значне відновлення трудового законодавства спричинило за собою кількісні і якісні зміни джерел трудового права. Нові форми економічних і соціальних відносин зажадали перегляду і зміни багатьох інститутів трудового права як науки, перетворивши радянське трудове право в українське трудове право. Тема джерел трудового права на сьогоднішній день дуже актуальна. Відбувається зміна всієї законодавчо-нормативної бази країни, приймаються нові закони, а, отже, змінюються і джерела. У даний час із всією очевидністю зростає вплив міжнародного права не тільки на право міжнародного співтовариства, але і на внутрішнє право держав, що входять у дане співтовариство. Особливо велика роль міжнародного права в справі захисту прав людини, до числа яких відносяться і трудові права.
Сучасне українське трудове законодавство повинно максимально враховувати міжнародний досвід, який виражено в міжнародно-правових актах. Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України, згідно зі ст. 9 Конституції України [1] є частиною національного законодавства. Принцип пріоритету міжнародно-правових норм у сфері праці перед нормами національного законодавства закріплено ст. 8-1 Кодексу законів про працю України [2]. Основним джерелом міжнародно-правового регулювання праці є акти Міжнародної організації праці (далі – МОП), що була створена в 1919 р. та є спеціалізованою установою ООН. Організація здійснює широку нормотворчу діяльність і співпрацю з державами-членами та організаціями підприємців та працівників.[3] Метою даної статті є загальна характеристика актів МОП як джерел міжнародно-правового регулювання праці. Проблеми нормотворчої діяльності МОП досліджуються в роботах Е.М. Аметистова, З.С.Богатиренко, А.С. Довгерта, С.О. Іванова, І.Я. Кисельова, Л.А. Костіна, Г.І. Чанишевої та інших вчених. МОП відрізняється від інших міжнародних організацій своєю тристоронністю (трипартизмом), що справляє істотний вплив на зміст та напрям її актів. Зазначені акти у формі конвенцій та рекомендацій приймаються Міжнародною конференцією праці, що скликається щорічно та на якій присутні по 4 делегати від країн-членів МОП, їхні технічні радники, спостерігачі. Міжнародна конференція праці не тільки встановлює міжнародні трудові норми, але й затверджує бюджет МОП, шкалу внесків членів, раз на три роки обирає адміністративну раду та членів Міжнародного бюро праці [4]. Тема конференції визначається щорічно Генеральним директором, який є одночасно виконавчим головою МОП та Генеральним секретарем на конференції. Виконавчим органом МОП є Адміністративна рада Міжнародного бюро праці (МБП), що збирається 4 рази на рік та розглядає програми діяльності МОП. Постійний секретаріат МОП разом з дослідницьким центром та видавництвом перебуває в Женеві (Швейцарія). У МОП є й допоміжні регіональні органи, галузеві комітети, комітети експертів тощо. Її персонал у Женеві та різних країнах нараховує понад 2 000 службовців різних національностей. Вони здійснюють дослідницьку роботу, готують доповіді, конференції, вирішують практичні питання на місцях. МОП публікує періодичні видання, статистичні матеріали, доповіді з питань праці, інформує про це своїх членів. Статут МОП встановлює, що найголовнішою метою її діяльності є міжнародна правотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів [5]. МОП було прийнято 188 конвенцій та 199 рекомендацій. Як джерела міжнародно-правового регулювання, конвенції і рекомендації мають різний правовий статус. Конвенція набуває статусу багатосторонньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами-членами МОП і з цього моменту накладає певні обов’язки як на країни, що ратифікували її, так і на інші. Рекомендація МОП не є міжнародним договором і не підлягає ратифікації. Уряди або інші законодавчі органи держав приймають рішення стосовно ратифікації конвенцій, а також визначають, які в цьому зв’язку зміни необхідно внести до національного законодавства. З моменту набрання чинності конвенцією дана держава зобов’язана вжити всіх необхідних заходів (закони, підзаконні акти та ін.), щоб гарантувати виконання її рішення, однак держава має право відмовитися від виконання рішення в подальшому шляхом денонсації. Конвенції та рекомендації охоплюють, по суті, всі основні питання стосовно праці, зайнятості й соціально-трудових відносин [6]. Існує достатньо чітка система контролю, що передбачена у Статуті організації. Вона передбачає регулярне надання доповідей урядами держав-членів МОП, а також спеціальні контрольні процедури, що спеціалізуються на розгляді подань та скарг. Доповіді найважливіших конвенцій стосовно основних прав людини у сфері праці подаються раз на два роки, а інших конвенцій – один раз на чотири роки. Держави-члени повинні періодично направляти МБП звіти про стан свого трудового законодавства з питань, що є предметом нератифікованих конвенцій і рекомендацій. Ратифікація конвенції покладає на кожну державу певні обов’язки, які полягають у необхідності прийняти законодавчі акти, спрямовані на реалізацію її положень, крім того, регулярно надавати доповіді відносно виконаних заходів щодо її ефективного впровадження [7]. МОП приймає акти у сфері права на працю, заборони примусової праці, права на колективні переговори, зайнятість і працевлаштування, охорони праці, погоджувальні засоби вирішення трудових конфліктів, право працівників на створення професійних організацій, право на страйк. Зазначені трудові права конкретизуються в окремих актах МОП, наприклад про заборону примусової праці – Конвенція № 29 (1930 р.) та Конвенція № 105 (1957 р.) [8]. Велика кількість актів МОП конкретизує положення актів ООН про рівність у здійсненні трудових прав і свобод людини та заборону дискримінації в праці й зайнятості (Конвенція № 100 про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності (1951 р.), Конвенція № 111 про дискримінацію в галузі праці (1958 р.) та ін.) [9]. Необхідність досягнення державами-членами повної виробничої зайнятості конкретизована в ряді конвенцій та рекомендацій МОП, які стосуються захисту від безробіття слабко захищених верств населення (інвалідів, жінок, молоді, людей похилого віку та працівників-мігрантів) чи певних галузей виробництва (сільського господарства, рибальство). Так, Конвенція № 122 про політику в галузі зайнятості (1964 р.) проголошує політику держав у сприянні та створенні умов для забезпечення роботою всіх, хто здатний розпочати і шукає її. Основні принципи та положення зазначених актів МОП знайшли своє закріплення в Законі України “Про зайнятість населення”. Окремі акти МОП встановлюють критерії незаконного звільнення і передбачають захист від нього. Так, Конвенція № 158 про припинення трудових відносин за ініціативою роботодавця передбачає, що звільнення можливо лише за наявності законних підстав, пов’язаних із здібностями та поведінкою працівника або визнання підприємства банкрутом [10]. Деякі конвенції присвячені захисту трудових прав у галузі умов та охорони праці. Так, Конвенція МОП № 47 про скорочення робочого часу до 40 годин на тиждень (1935 р.) встановила міжнародний стандарт робочого тижня – 40 годин. Години, відпрацьовані понад нормальну тривалість робочого часу, Конвенція розглядає як понад нормовані, які допускаються лише в певних випадках і під- лягають додатковій оплаті. Аналогічні норми передбачені ст.ст. 50, 62, 64, 65 КЗпП України. Мінімальну тривалість відпустки не менше трьох тижнів за кожний рік ро- боти встановила Конвенція № 52 про щорічні оплачувані відпустки (1936 р.) та Конвенція № 132 про оплачувані відпустки (1970 р.). Конвенція № 14 про щотижневий відпочинок на промислових підприємствах (1921 р.) встановила обов’язкові щотижневі вихідні дні. Міжнародні стандарти враховані в Законі України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 p. У галузі регулювання заробітної плати найбільш важливими є Конвенції № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати (1970 p.), № 95 про охорону заробітної плати (1949 р.) [11]. У галузі закріплення прав працівників на свободу об’єднання, створення профспілок, а також права на колективні переговори потрібно виділити Конвенцію № 87 про свободу асоціації і захист права на організацію (1928 р.), Конвенцію №98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949р.), Конвенцію № 154 про сприяння колектив- ним переговорам (1981 р.), Рекомендацією МОП про добровільне примирення й арбітраж (1952 р.), Рекомендацією МОП про розгляд скарг (1967р.). Українське трудове законодавство, що регулює питання проведення колективних переговорів, укладення і виконання колективних договорів (Закон України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 p.), реалізації права на страйк (Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1998 p.), відповідає міжнародним стандартам. Важливим актом МОП, що регулює міжнародний ринок праці, є Конвенція № 97 про трудящих-мігрантів 1949 р. (набрала чинності в 1952 р., близько 40 країн-учасниць), яка затвердила національний режим щодо іноземних працівників. Конвенція також передбачає заходи контролю за міграцією робочої сили. Положення цієї Конвенції доповнюються Конвенцією № 143 від 1975 р., що затвердила вимоги недискримінації і забезпечення трудящим-мігрантам рівних можливостей. Ця сама Конвенція спрямована на вжиття заходів з боротьби з нелегальною міграцією, вміщує в собі зобов’язання забезпечити права транзитних мігрантів. В 1982 р. була прийнята ще одна Конвенція, в якій викладена система збереження прав трудящих-мігрантів у сфері соціального забезпечення. Призначення даної Конвенції – координація національних систем соціального забезпечення з урахуванням різних за рівнем розвитку країн [12]. 
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року. – К., 2005. – 62 с. 
2. Кодекс законів про працю від 10.12.1971 № 322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР від 17.12.1971. – Додаток до № 50.
3. Тішко Д.А. Акти міжнародної організації праці як джерела міжнародно-правового регулювання праці / Д.А. Тішко // Актуальні проблеми держави i права – 2009. – Вип. 46. – С.146-151.
4. Российское трудовое право: учебник для вузов / отв. ред. А.Д. Зайкин. – М.: НОРМА, 2000. – С. 396.
5. Что такое МОТ? Чем она занимается? – М.: Изд-е бюро МОТ, 2000. – С.21-26. 
6. Довгерт А.С. Правовое регулирование международных отношений : учеб. пособие для студ / А.С. Довгерт. – К., 1992. – С. 66.
7. Канаев Л.А. Международная организация труда / Л.А. Канаев. – М., 2002. – С. 35.
8. Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – М., 1957. – Вып. XVI. – С. 351-372.
9. Міжнародне законодавство про охорону праці. – К., 1997. – Т. 1. – 95 с.
10. Международное право в документах. – М., 1982. – С. 306-307. 
11. Горохов Б.А. Российское трудовое законодательство и международное трудовое право / Б.А. Горохов // Правоведение. – 2004. – № 6(257). – С. 6-7. 
12. Костин Л.А. Международная организация труда / Л.А. Костин. – М., 2002. – С. 57. {jcomments on}