Науково-практична Інтернет-конференція 20.04.2016 - Секція №4
Актуальність теми доповіді. Аналіз земельного законодавства вказує, що серед організаційно-правових заходів забезпечення раціонального використання та охорони земель, поряд з екологічною експертизою, земельним контролем та моніторингом, важливе місце займає державний земельний кадастр. Значення державного земельного кадастру як глобальної інформаційної системи визначається тим, що його дані підлягають обов’язковому застосуванню при плануванні використання та охорони земель, проведенні землеустрою, оцінці господарської діяльності та здійсненні інших заходів, пов’язаних з використанням та охороною земель. Земельний кадастр як інформаційна система покликаний відображати якісний стан землі як природного об’єкта, служити інформаційним джерелом при здійсненні державного контролю за використанням та охороною земель.
У цілому, питання правового регулювання ведення державного земельного кадастру та його особливостей досліджували такі українські вчені-правознавці у галузі екологічного права, як: В.І. Андрейцев, Г.В. Анісімова, О.С. Баб’як, А.П. Гетьман, І.І. Каракаш, В.В. Костицький, О.О. Погрібний, В.І. Семчик, Н.І. Титова, В.І. Федорович, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга та інші, однак в еколого-правовій теорії немає чітко окреслених визначальних рис державного земельного кадастру як функції державного екологічного управління в Україні, що є предметом даного дослідження та становить науковий інтерес.
Мета та завдання доповіді. Метою даної доповіді є дослідження сутності та змісту визначальних рис державного земельного кадастру як функції державного екологічного управління в Україні. Зазначена мета зумовила наступні завдання даної роботи: визначити характерні риси державного земельного кадастру як функції державного екологічного управління в Україні; розкрити їх суть та зробити відповідні висновки.
Виклад основного матеріалу. Взагалі, термін «функція» у перекладі з латинської мови означає здійснити, виконати. В широкому розумінні – це обов’язок, роль, що її виконує відповідний інститут чи процес стосовно цілого, характеристика напрямку чи аспекту діяльності [1, c. 21]. У законодавстві, науковій літературі та у повсякденному житті часто вживається термін «управління». В найширшому розумінні «управління» використовується як родове поняття, що характеризує упорядкування взаємозв'язків і взаємодії певної множини елементів або складових частин природи, суспільства чи самої людини.
У теорії управління «функції управління» визначаються як частини змісту управлінської діяльності (напрямки, види), які характеризуються відповідною цільовою самостійністю та якісною однорідністю [1, c. 24]. Функції управління є універсальними, тобто властиві будь-яким видам соціального управління, в тому числі, на державному управлінню [2, c. 40]. Поняття «функції управління» є родовим по відношенню до функцій державного управління. На думку 
Є.І. Білокур, функції державного управління – це відносно самостійні складові змісту державно-управлінської діяльності, які відображають окремі напрями цієї діяльності, здійснюються уповноваженими органами державного управління і спрямовані на забезпечення виконання цілей і завдань [1, c. 23].
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», управління в галузі охорони навколишнього природного середовища поділяється на державне та громадське управління [3]. 
Функції управління у сфері охорони навколишнього природного середовища (державного екологічного управління) – це головні напрями організаційно-правового впливу на суспільні відносини в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. А.П. Гетьман вважає, що під функціями управління у сфері природокористування та охорони довкілля слід розуміти основні напрями (основні види) діяльності органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських об’єднань по забезпеченню організації раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення та захисту, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки [2, c. 42]. 
На законодавчому рівні поняття «державний земельний кадастр» закріплено в Земельному кодексі України [4] та Законі України «Про державний земельний кадастр» [5], відповідно до яких, державний земельний кадастр – це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
На нашу думку, аналіз теорії управління, екологічного права та діючого екологічного законодавства України дає можливість визначити наступні визначальні риси державного земельного кадастру як функції державного екологічного управління в Україні:
1) державний земельний кадастр, як і інші державні природні кадастри, є реалізацією облікових функцій екологічного управління та вводиться для обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їхнього використання;
2) ця функція реалізовується у вигляді виконавчої діяльності органів державної влади і саме така діяльність є основною формою здійснення завдань держави з організації одержання достовірних відомостей про землю;
3) дана функція державного екологічного управління здійснюється від імені держави через діяльність її уповноважених органів;
4) метою ведення державного земельного кадастру є забезпечення органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій інформацією, необхідною для оцінки господарської діяльності, організації охорони та раціонального використання земель, планування екологічно обґрунтованого розміщення промислових та інших господарських об’єктів;
5) значення державного земельного кадастру як засобу державного екологічного управління особливо зросло в умовах проведення земельної реформи, включення земельних ресурсів до системи ринкових відносин, запровадження плати за землю;
6) найважливішим інструментом державного управління земельним фондом є саме земельний кадастр, що забезпечує прийняття науково-обґрунтованих рішень у галузі організації раціонального використання та охорони земель в Україні;
7) земельний кадастр має важливе значення у реформуванні земельних відносин як інформаційна база для ефективного управління земельними ресурсами, ведення системи реєстрації, землеустрою, підтримки податкової та інноваційної політики держави, становлення та розвитку ринку землі;
8) зміст земельного кадастру як функції державного екологічного управління в Україні характеризується такими принципами: законність в здійсненні управління; пріоритет у забезпеченні екологічної безпеки; раціональне природокористування та охорони навколишнього природного середовища; плановість державного управління у цій сфері; поєднання державного управління з місцевим самоврядуванням;
9) державний земельний кадастр виступає одним з найважливіших засобів здійснення природоохоронної функції держави;
10) земельному кадастру властивий державний характер, оскільки його конкретний зміст визначається земельним законодавством, держава встановлює екологічні вимоги щодо вчинення заходів у сфері державного земельного кадастру, а сам порядок його ведення встановлюється урядом;
11) екологічний аспект обумовлює здійснення державою управлінських рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища за наявної інформації про землекористування шляхом оптимізації структури земель, здійснення оцінки рівня деградації та забруднення ґрунтів, організації екобезпечного сільськогосподарського землекористування.
Державний земельний кадастр, як і кожна інша функція державного екологічного управління, підлягає окремому дослідженню, але при цьому необхідно врахувати взаємозв'язок таких функцій. Наприклад, взаємодія землеустрою і державного земельного кадастру проявляється в таких аспектах:
1) землеустрій забезпечує отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель [6];
2) бонітування ґрунтів є складовою частиною державного земельного кадастру, інформація про якісний стан ґрунтів певної природно-кліматичної зони є основою для проведення економічної оцінки сільськогосподарських угідь і враховується при визначенні екологічної придатності ґрунтів, при цьому дані бонітування ґрунтів використовуються також при здійсненні землеустрою з метою розробки комплексу заходів із землеустрою щодо використання та охорони земель, збереження і підвищення родючості грунтів;
3) дані земельного кадастру слугують вихідною інформацією для землеустрою, а результати проведення землевпорядних дій є документальною основою для ведення земельного кадастру;
4) інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки є обов’язковою складовою частиною відомостей про земельні ділянки, що включаються до Державного земельного кадастру.
Висновки. Специфіка державного земельного кадастру як функції державного екологічного управління в Україні полягає в тому, що його дані дають можливість приймати економічно обґрунтовані управлінські рішення, здійснювати політику щодо раціонального використання земельних ресурсів, контролювати використання та охорону земель, реалізовувати фіскальний аспект державного земельного кадастру, розглядати земельні спори. Державному земельному кадастру як функції державного екологічного управління характерні свої визначальні вище запропоновані риси. Державний земельний кадастр як функції державного екологічного управління в Україні знаходиться у тісній взаємодії з іншими функціями.
 
Список використаних джерел:
1. Білокур Є.І. Функції державного управління: поняття, особливості, правове регулювання: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Є.І. Білокур. – О.: Національний університет «Одеська юридична академія», 2015. – 194 с. 
2. Гетьман А.П. Екологічне право України: підручник / А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К.Попов та ін.; за ред. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. – Харків: Право, 2005. – 382 с.
3. Про охорону навколишнього природного середовища: закон України від 25 червня 1991 р. № 1264-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
4. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3-4. – Ст. 27.
5. Про державний земельний кадастр: закон України від 07 липня 2011 р. № 3613-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 8. – Ст. 61.
6. Про землеустрій: закон України від 22 травня 2003 р. № 858-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 282. {jcomments on}