Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №4
На сучасному етапі розвитку суспільства українська держава має багато викликів. Одним із таких негативних викликів є сфера побутових відходів. Існуючий стан поводження з побутовими відходами далекий від ідеального. Так, лише 76% населення в Україні охоплене послугами з вивезення побутових відходів, а із зібраних 59 млн м 3 твердих побутових відходів (15 млн тонн), переробляється та утилізується за статистикою Мінрегіону України лише до 4% відходів (3% переробляються та 1% утилізуються). Захороненню підлягає близько 96% побутових відходів на 6,7 тис. сміттєзвалищах і полігонах, загальною площею понад 10 тис. га. Кількість сміттєзвалищ, які перевантажені складає 973 одиниці (15%), а 1415 одиниць (21%) – не відповідають нормам екологічної безпеки. Через неналежну систему поводження з побутовими відходами в населених пунктах, як правило, у приватному секторі, щорічно утворюється близько 32 тис. несанкціонованих звалищ, що займають площу понад 1 тис. га, і на які витрачаються значні кошти місцевих бюджетів для їх ліквідації. А оскільки побутові відходи складаються із близько 40-50 % вторинної сировини, яку можна відібрати та повернути у господарській обіг, ми втрачаємо ще й значний ресурсний потенціал. 
У той же час, в 503 населених пунктах України в якійсь мірі впроваджено роздільне збирання побутових відходів та у 15 населених пунктах працюють 21 сміттєсортувальна лінія. Крім того, у 23 населених пунктах будуються сміттєсортувальні комплекси, що свідчить про значний інтерес до цього напряму як з боку бізнесу, так і з боку влади. Однак роздільне збирання побутових відходів у містах України здійснюється не системно, фрагментарно, переважно в центральних частинах населених пунктів, де переважають офіси та торгові центри, в яких утворюються більш привабливі побутові відходи за морфологічним станом. За експертними даними, через систему пунктів приймання вторинних матеріалів та з урахуванням тіньових схем роботи безпосередньо на полігонах відбирається ще близько 10% вторинної сировини з побутових відходів, які поступають на переробку [1, с. 140].
Закон України «Про основи національної безпеки України від 19 червня 2003 р. [2], визначає, що однією із загроз національним інтересам і національній безпеці України є: застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів; значне антропогенне і техногенне перевантаження території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Виходячи із того, що одним із найважливіших напрямів державної політики України в галузі поводження з відходами є захист навколишнього природного середовища і здоров’я від негативного впливу відходів, забезпечення бережливого використання мінімально-сировинних і енергетичних ресурсів, наукове обґрунтоване узгодження правових, екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства відносно утворення і використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку, та виходячи із того, що в межах реалізації державної політики забезпечується виконання законодавчо визначених його завдань, вважаємо за доцільне зосередити увагу на дослідженні питань державної політики в галузі поводження з відходами, оскільки наведені статистичні дані красномовно свідчать про необхідність подальшого напряму нашого дослідження, які дадуть змогу сформувати комплексне розуміння сутності соціальних правових явищ та процесів, що обумовлюють діяльність суб’єктів в галузі поводження з побутовими відходами як підґрунтя адміністративно-правового регулювання відносин у досліджуваній галузі. Такі пропозиції, на нашу думку, повинні базуватися на з’ясуванні стратегічних і тактичних цілей, завдань та відповідних правових заходів держави на сучасному етапі її розвитку. 
Про важливість державної політики у сфері поводження з побутовими відходами мова йде і в пункті 65 ст. 4 Положення про Мінприроди, де вказано, що відповідно до покладених на нього завдань, міністерство проводить моніторинг та оцінку впливу державної політики у відповідній сфері [3].
Що стосується правової політики в галузі поводження з відходами, з цього приводу С.В. Кузнєцова зазначає, що вона базується на принципах забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з відходами; сприяння максимально можливій утилізації відходів шляхом їх повторного чи альтернативного використання; розроблення екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами; організації контролю за місцями чи об’єктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров’я людини [4, с. 505-506]. 
Слід підкреслити, що засади національної політики в галузі поводження з побутовими відходами складається із Законів України: «Про відходи», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про житлово-комунальні послуги», «Про благоустрій населених пунктів», «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції», «Про екологічну експертизу» та інших нормативно-правових актів. Основним правовим актом, який визначає національну правову політики в галузі поводження з побутовими відходами в Україні є Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21 грудня 2010 року [5]. 
Як свідчить аналіз стратегією державної політики у досліджуваній галузі, ключову роль у ній відіграють завдання направлені охорону навколишнього природного середовища, шляхом створення національної інформаційної системи охорони навколишнього природного середовища, сприяння розвитку інформаційних центрів, територіальних органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, збільшення фінансування, впровадження ресурсозберігаючих технологій, залучення широких верств громадськості. 
Важливим документом, який був прийнятий у відповідність з Основними засадами (стратегією) державної екологічної політики України на період до 2020 року, постає Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» №577-р від 25 травня 2011 р. [6].
Проведення аналізу ефективності виконання Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» та Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» передбачає роботу з великим обсягом матеріалів. Зокрема, вказані документи містять 7 стратегічних цілей, 104 стратегічних завдань та 278 заходів.
Очевидно, що одним із головних чинників у виконанні стратегічних завдань є фінансування, але не тільки. Низька виконавча дисципліна державних службовців, має своїм наслідком, що у багатьох випадках завдання Стратегії не було виконано. Зокрема, місцеві органи влади не володіють інформацією, де розташовані сміттєзвалища, яка морфологія, під’їзні дороги тощо. Як свідчить аналіз зазначеної стратегії, ключову роль у ній відіграє державна політика фінансування. Відповідно до Державного бюджету України на 2016 рік на охорону навколишнього природного середовища планові витрати становитимуть 3,31 млрд грн. (0,50% загального обсягу видатків на 2016 р.), що на 0,3 % менше ніж у 2015 році. 
Витрати на охорону навколишнього природного середовища складаються з видатків на запобігання та ліквідацію забруднення, збереження природно-заповідного фонду та іншу діяльність у сфері охорони навколишнього природного середовища. До видатків фінансування яких буде збільшено у 2016 році порівняно із 2015 роком належать видатки на запобігання та ліквідацію забруднення у розмірі 2,62 млрд грн., що на 4,80 % більше ніж у 2015 році. У той же час у 2016 році скорочене фінансування видатків на фундаментальні та прикладні дослідження на 12,50% менше ніж у 2015 році. Іншу діяльність у сфері охорони навколишнього природного середовища скорочено на 40,00 % менше ніж у 2015 році.
Таким чином, проведений нормативно-правовий аналіз, дає підстави визнати, що державна політика у сфері поводження з побутовими відходами – це закріплені у відповідних правових документах (законодавчих актах, програмах) цілі і завдання, що становить держава, забезпечуючи комплексне вирішення завдання з метою попередження негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людей. 
Проте, незважаючи суттєві цілі та завдання державної політики, яка охоплює питання, які пов’язані з процесами, що відбуваються галузі поводження з побутовими відходами потребують невідкладного розв’язання. Зокрема, й на сьогодні не забезпечується повне збирання, максимальна утилізація, своєчасне знешкодження та видалення відходів, незадовільно використовується раціональна система сортування відходів, не впроваджуються екологічно безпечні методи та засоби поводження з ними, через що підвищується небезпечність відходів, зростають техногенні та екологічні ризики, повільними темпами створюється інфраструктура поводження з відходами. При реалізації завдань державної політики органи публічної влади можуть застосовувати різні адміністративно-правові засоби державного впливу, однак не в повній мірі використовують їх. Відсутність дієвої юридичної відповідальності у багатьох випадках ставить під сумнів впровадження нових методів у цій галузі.
 
Список використаних джерел:
1. Ігнатенко О.П. Інвестиційне значення побутових відходів у сфері благоустрою населених пунктів / О.П. Ігнатенко // Інвестиції: практика та досвід. – 2014. – № 11. – С.139-140.
2. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – 39. – Ст. 351.
3. Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України: постанова Кабінету Міністрів України №32 від 21 січня 2015 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/32-2015 
4. Кузнєцова С.В. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник. – Друге вид./ За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. – 720 с.
5. Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року: Закон України від 21 грудня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – 26. – Ст. 218.
6. Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки: Розпорядження Кабінету Міністрів України №577-р від 25 травня 2011 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/577-2011 {jcomments on}