Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №4
В умовах трансформації ринкової економіки інвестиційна діяльність виходить на перший план. За рахунок інвестицій можливо здійснювати фінансування тих галузей народного господарства, які найбільш цього потребують. Найбільші інвестиції здійснюють іноземними інвесторами для яких насамперед важливе чітке, зрозуміле та закономірне законодавство, яке регулює дану сферу. Вітчизняне законодавство є досить складним для розуміння іноземного інвестора, що негативно відображається на інвестиційному кліматі держави і тим самим знижує рівень її інвестиційної привабливості. 
Загальні правові умови здійснення інвестиційної діяльності на території України визначені Законом України «Про інвестиційну діяльність» [4]. Відповідно до статті 5 зазначеного нормативно-правового акту, суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Недержавні пенсійні фонди, інститути спільного інвестування, страховики та фінансові установи – юридичні особи публічного права здійснюють інвестиційну діяльність відповідно до законодавства, що характеризує особливості їх діяльності. Інвестори –суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. 
У статті 390 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) сформульовано, що іноземними інвесторами визнаються такі суб’єкти, що здійснюють інвестиційну діяльність на території України: юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України, іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України, міжнародні урядом та неурядові організації, інші держави, інші суб’єкти інвестиційної діяльності, визначені законом. Законодавець застосовує не досить вдале словосполучення «інші держави» під яким мабуть мається на увазі «іноземні держави».
Іншим нормативно-правовим актом, яким встановлені особливості регулювання іноземних інвестицій є Закон України «Про режим іноземного інвестування» [5] , який у п. 1 ст. встановлює, що іноземними інвесторами є суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме: юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України. Як ми бачимо дана норма повність дублює ст. 390 ГКУ [1]. 
Формулювання поняття іноземна інвестиція міститься у ч. 2 ст. 116 ГКУ [1] та п. 2 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про режим іноземного інвестування» [5], а саме іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту, дані норми є абсолютно ідентичними.
У ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»[3] міститься наступне визначення іноземних інвестицій - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб'єктами господарської діяльності в Україні, в результаті чого утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Тобто, як ми бачимо ГКУ [1] та ЗУ «Про режим іноземного інвестування» [5] виділяє «досягнення прибутку або іншого соціального результату», як мету здійснення даного виду діяльності, а ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», як результат. 
Законодавець розподілив суб’єктів (іноземних інвесторів) за певними категоріями. До першої категорії відносяться юридичні особи, що зареєстровані за межами України та утворені «за законодавством іншим ніж законодавство України».
У ст. 1 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» [3] іноземних суб’єктів господарської діяльності визначено, як суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України. А постійне місцезнаходження – це місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління (контори) суб'єкта господарської (зовнішньоекономічної) діяльності. Тут постає питання до якої категорії відноситься юридична особа зареєстрована за межами України, відповідно до законодавства іншої країни, але громадянином України? Чи буде такий іноземний інвестор користуватися пільгами? 
Законодавство України виділяє «іноземне підприємство», «підприємство з іноземними інвестиціями», «іноземний суб’єкт господарської діяльності». 
Визначення понять «іноземне підприємство» і «підприємство з іноземними інвестиціями» міститься у ст.117 [1] та 166 ГКУ [1]. Відповідно до ст. 117 ГКУ [1] іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.
Підприємство, створене відповідно до вимог ГКУ [1], у статутному капіталі якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс, стаття 116 ГК У [1]. Однак, у випадку, якщо юридична особа створюється відповідно до положень законодавства України, але знаходиться у власності іноземців, то інвестиційна діяльність такої юридичної особи має розглядатися, як вкладення іноземного капіталу. 
Особливості правового статусу підприємств з іноземними інвестиціями розкрито у ГКУ, Законі України «Про інвестиційну діяльність» [4], Закону України «Про режим іноземного інвестування» [5]. Варто зазначити, що Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ) [2] не передбачає видів чи організаційно-правових форм юридичних осіб співзасновником, яких є іноземний інвестор. 
ГКУ, у статтях 116 та 117 [1] розглядає дані підприємства, як види підприємства, а у ст. 396 ті самі підприємства розглядає, як форми. До того ж у Законі України «Про режими іноземного інвестування» [5] не міститься норми, що встановлює, що підприємство з іноземними інвестиціями є організаційно-правовою формою, а такої категорії, як іноземне підприємство взагалі не містить. Тобто законодавством України не встановлено спеціального порядку створення та діяльності іноземних підприємств. Виникає питання, які норми застосовувати для регулювання даного підприємства, випливає, що будуть застосовуватися ті самі норми, що й для підприємства з іноземними інвестиціями. Тоді навіщо законодавець виділяє іноземні підприємства, якщо підприємство цілковито належить іноземному інвестору, то його можна розглядати як підприємство з іноземними інвестиціями. Таким чином можна дійти висновку, що підприємства з іноземними інвестиціями можуть створюватися у будь-якій формі не забороненій законодавством. 
Відповідно до ст. 82 ЦКУ [2] юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. ЦКУ [2] встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
У ст. 83 ЦКУ [2] містяться організаційно-правові форми юридичних осіб. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
Товариства поділяються на підприємницькі (господарські товариства) та непідприємницькі. Перелік організаційно-правових форм господарського товариства міститься у ст. 113 ЦКУ [2] господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Щодо моменту виникнення правоздатності підприємства, відповідно до чинного законодавства України правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення (ст. 91 ЦКУ) [2]. Юридична особа вважається створеною з дня її держаної реєстрації (ст. 87 ЦКУ) [2]. Хоча відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» [5] є норма у якій встановлено, що підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Випливає, що лише державної реєстрації підприємства замало для виникнення у нього статусу підприємства з іноземними інвестиціями. При цьому солід зазначити, що у законодавстві не визначені терміни для зарахування іноземних інвестицій на баланс підприємства. 
Інша категорія це фізичні та юридичні особи, міжнародні організації та іноземні держави, інші держави. Виникає ситуація, що якщо певна організація не має законного статусу юридичної особи, то вона може визнаватися іноземними інвестором лише у випадках встановлених законом. 
Серед кола суб’єктів інвестиційної діяльності законодавець виділяє іноземних держав (інших держав відповідно до ГКУ) [1]. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [3] іноземні держави беручи участь у зовнішньоекономічній діяльності діють як юридичні особи. У ЦКУ не охарактеризовано правову правосуб’єктність держави, хоча іноземні держави включені до складу учасників цивільних правовідносин, у цивільному законодавстві держави розглядаються як суб’єкти публічного права і відмежовані від юридичних осіб. Держава не може відноситися навіть до юридичних осіб публічного права, у ч. 2 ст. 81 ЦКУ [2] встановлено, що юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Держави не має у переліку учасників відносин у сфері господарювання відповідно до ст. 2 ГКУ [1] і відповідно до ст. 8 вищезазначеного кодексу не є суб’єктом господарювання. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [1] Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно з частиною четвертою статті 2 вищезазначеного Закону і законами України. 
Інвестиційна привабливість країни є надзвичайно важливою для подальшого розвиту її економіки та запорукою розвитку міжнародного співробітництва. Інвестицій у цьому процесі відіграють головну роль. З вищевикладеного можна зробити висновок, що законодавцеві доречними буде визначитись з цивільно-правовим статусом держав, як це встановлено ГКУ [1]. Наша держава зараз як ніколи потребує іноземних інвестицій та порядних інвесторів, які дійсно зацікавлені у подальшому розвитку галузі у яку вони інвестують, а не тільки ставлять за мету отримання прибутку, а в подальшому і заволодіння підприємством.
 
Список використаних джерела:
1. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2001 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.
2. Цивільний кодекс України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44. – ст. 356.
3. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.1991 р. № 959-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
4. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991 // Відомості Верховної Ради України, 1991, № 47. – ст. 646.
5. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19.03.1996 № 93/96-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1996, № 19. – ст. 80. {jcomments on}