Науково-практична Інтернет-конференція 23.02.2017 - СЕКЦІЯ №4
6 жовтня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель», яким продовжила мораторій на продаж сільськогосподарських земель до 1 січня 2018 року. Як сказано у пояснювальній записці до законопроекту, ринок сільськогосподарських земель має бути прозорим і справедливим, конкурентним і ефективним, він має унеможливлювати будь-які тіньові оборудки із землею. Саме тому є необхідність продовжити мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення до належного законодавчого забезпечення запровадження і регулювання обігу земель, але не раніше 1 січня 2018 року [1]. 
Сільськогосподарські угіддя – найбільший актив України, який наразі становить 45% українського експорту та 12% ВНП (стільки ж становить і рівень виробництва). Держава володіє більше ніж 60 мільйонами гектарів землі, з яких 42 мільйони (або 70%) – це сільськогосподарські угіддя. З них приблизно 11 мільйонів гектарів (близько 26%) знаходяться у володінні Уряду. З 42 мільйонів сільськогосподарських угідь України десь 34 мільйони гектарів – орні землі, 5 мільйонів гектарів – пасовища, 2 мільйони гектарів – сіножаті, та близько 1 мільйона гектарів – багаторічні насадження. Україна також володіє однією третиною найродючішого чорнозему у світі, що робить її лідером з високоякісної родючої землі. Чорноземом покрито 65% сільськогосподарських земель. Для прикладу, Франція (найбільша сільськогосподарська країна в ЄС) має 29 мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь [2]. Тому питання мораторію на продаж сільськогосподарських земель потребує особливої уваги. 
Під терміном «мораторій» зазвичай розуміють відстрочення виконання зобов'язань, що встановлюється урядом на певний термін або до закінчення яких-небудь надзвичайних подій (наприклад, війни, стихійних лих). Дане відстрочення може поширюватися як на всі зобов'язання (так званий загальний мораторій) або лише на деяких їх види, або на окремі категорії боржників.
Мораторій на відчуження земельних часток (паїв) був запроваджений Законом України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» від 18 січня 2001 року (нині втратив чинність). Закон тимчасово забороняв укладати угоди купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї), окрім передачі їх у спадщину та у разі викупу земельних ділянок для державних і громадських потреб. Він мав діяти до врегулювання порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на земельну частку (пай) Земельним кодексом України. Однак із прийняттям Земельного кодексу України [3] мораторій не тільки не був знятий, а, навпаки, п. 15 Розділу Х «Перехідні положення» кодексу заборонив відчуження не лише земельних часток (паїв), а й земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва. Спочатку заборона мала діяти до 1 січня 2005 року, проте згодом приймались закони, згідно яких дія мораторію продовжується до сьогодні.
Необхідно звернути увагу на те, що законодавство України гарантує право громадян на володіння, користування та розпорядження нерухомістю, у тому числі і земельними ділянками. Це право передбачене ст. 41 Конституції України [4], в ч. 4 якої проголошено, що «ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним». Мораторій не узгоджується з цими положеннями, він також суперечить змісту ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Дискусії щодо доцільності скасування мораторію або, навпаки, його продовження, останнім часом є дуже популярними. Проте, на жаль, замість виважених аргументів з обох боків часто лунають політичні гасла. 
У 2015 році Міністерство аграрної політики і продовольства розробили проект Єдиної комплексної стратегії та плану дій розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015-2020 роки [5], з метою підвищення конкурентоздатності сільського господарства і сприяння розвитку сільських територій на сталій основі відповідно до стандартів ЄС і міжнародних стандартів. Відкриття ринку землі покликане залучити додаткові інвестиції в економіку, спростити земельні відносини й мобілізувати оборот землі. Розбіжності стосуються термінів та умов проведення реформи. Противники негайного введення вільного ринку землі вказують на недосконалість законодавчої бази, недоробки Державного земельного кадастру та цілу низку інших технічних нюансів. 
Перед початком реформи потрібно визначити, хто має право купувати землю. За аналогією до досвіду європейських країн необхідно зберегти мораторій на торгівлю землями сільськогосподарського призначення для іноземців як мінімум на 10 років, особливо в умовах низької капіталізації цього активу. По-друге, визначити розмір земельної ділянки на основі принципу, що здавання землі в оренду власниками не має забезпечувати їм доходи рівня середнього класу. Інакше власники землі просто перестануть займатися фермерством. Третє питання – хто матиме пріоритет купівлі. Першочергове право можна віддати місцевим жителям, потім – українцям узагалі, орендарям і так далі [6].
Наразі також триває робота над Законом України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», який визначить ті правила, в рамках яких обіг земель буде існувати. Вимога про ухвалення Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» міститься в меморандумі, який Україна підписала з Міжнародним валютним фондом.
Цікавим може видатись досвід країн Європи з цього питання. У деяких країнах з метою боротьби зі спекуляцією земельними ділянками передбачено, що будь-які куплені землі можуть бути продані лише зі збігом певного, встановленого законом строку. В Японії він складає 3 роки. У ряді країн – Франції, Данії – купівля-продаж сільськогосподарських земель для несільськогосподарських цілей або забороняється (в районах особливо родючих земель) або обмежується (вимагається дозвіл місцевих органів влади, а також осіб, що проживають в даній місцевості).
У Норвегії, де лише 3% земель придатні для сільськогосподарського виробництва, відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення регулюються міністерством сільського господарства та іншими органами державного управління, які видають дозволи на купівлю. Підставою для відмови у наданні дозволу є відчуження земельної ділянки з метою спекуляції або надмірна концентрація земель. Дозвіл на купівлю видається лише особам, що мають необхідну професійну підготовку і згодні проживати у відповідній місцевості та вести своїми силами господарство. У Швеції встановлюється переважне право на купівлю землі органів місцевого самоврядування з метою, насамперед, розвитку житлового будівництва. У Польщі ринок земель регулюється переважно економічними засобами. Держава через спеціально створене Агентство сільськогосподарської власності державної казни здійснює викуп у селянських господарств земель та нерухомості і продає їх перспективним господарствам, переселенцям – малоземельним, молодим селянам тощо. Пріоритет надається покупцям, що мають необхідну кваліфікацію. Розрахунки здійснюються з розстроченням на 20-30 років. В Угорщині пріоритетне право на придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення надається особам, що пов'язані із сільськогосподарською діяльністю та мають необхідну кваліфікацію [7, c. 35].
З наведеного вище можна дійти висновку, що скасування мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення не потрібно здійснювати до того часу доки не буде налагоджена система відчуження землі та визначене коло субєктів які можуть її придбати. На даний момент в країні не досить привабливий інвестиційний фонд для іноземних інвесторів. Насамперед це великий рівень корупції, непрозорість системи оподаткування та системи ведення бізнесу. Науковці стверджують, що першим кроком до скасування мораторію повинена бути оренда землі з більшими повноваженнями та гарантіями. Адже в тому випадку сільськогосподарським та аграрним підприємствам не потрібно купувати землю а можна одразу здійснювати сільськогосподарську діяльність з меншою затратою коштів та часу. 
У низці країн, як то на Заході США чи у Франції, заборонено продавати сільськогосподарські землі і дозволена лише їх довгострокова оренда строком до 50 років. Даний варіант повинна розглянути і Україна [2].
 
Список використаних джерел:
1. Про внесення змін до розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель: Закон України від 06.10.2016 № 1669-VIII // Голос України. – 2016. – № 207.
2. Сегура Е. Оцінка наслідків скасування мораторію на продаж земель в Україні / Е.Сегура, О. Устенко [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://goo.gl/ofDSza
3. Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. –2002. – №3. – Ст. 27
4. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141
5. Єдина комплексна стратегія та план дій розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015-2020 роки / Міністерство аграрної політики та продовольства України. – 26 жовтня 2015 р.
6. Морозов Л.В. Земля без ринку: якою має бути земельна реформа в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://goo.gl/u9pr7O
7. Urchenko A.D. Socio-economic and legal aspects of a moratorium on alienation of private agricultural land / A.D. Urchenko, A.M. Miroshnichenko. – Bulleten Ministerstva Ustyzii. – 2006. – №12. – Р. 59-75. {jcomments on}