Науково-практична Інтернет-конференція 13.04.2017 - СЕКЦІЯ №5
Стосовно злочинів, що порушують права інтелектуальної власності на знаки для товарів і послуг, фірмове найменування, кваліфіковане зазначення походження товару, закон про кримінальну відповідальність передбачає їх вчинення лише приватною особою, тобто загальним суб’єктом. Це обумовлено тим, що вчинення злочинів зі спеціальним суб’єктом завжди пов’язується зі специфічними обставинами та сферою службової або фахової діяльності такої особи. Саме тому, висвітлення питань спеціального суб’єкта злочину, передбаченого ч. 3 ст. 229 Кримінального кодексу України [1] (далі – КК України), повинне бути поєднане саме з розглядом тих ознак, що і визначають склад злочину, суб’єктом якого може бути лише службова особа. Враховуючи зазначене, в ч 3 ст. 229 КК України законодавець виокремлює вчинення цього злочину службовою особою з використанням службового становища як особливо кваліфікуючу ознаку, що обумовлює незрівнянно більш суспільно небезпечний характер такого посягання.
Перш за все слід звернути увагу на позицію А.Н. Трайніна, який виділяв «склади з конкретним колом суб’єктів і склади зі спеціальним колом суб’єктів» [2, с. 191, 193]. Причому, на його думку, у складах із конкретним суб’єктом коло осіб значно звужене: закон вказує не взагалі на «службових осіб», а безпосередньо зазначає, із виконанням яких спеціальних обов’язків пов’язується така діяльність службової особи. Це, на наш погляд, є вирішальним для відокремлення кола службових осіб як суб’єктів злочинів, передбачених ч. 3 ст. 229 КК, від суб’єкта розголошення комерційної таємниці (ст. 232 КК), де виконання фахової, у тому числі й службової діяльності є обов’язковою передумовою ознайомлення з відомостями, що складають комерційну таємницю, та подальшого їх умисного розголошення. Крім того, необхідно наголосити на тому, що в разі вчинення службовою особою наведених складів злочинів без використання для цього свого службового становища, злочин кваліфікується як вчинений приватною особою.
Але наведене положення потребує суттєвого уточнення. В диспозиції ч. 3 ст. 229 КК особливо кваліфікуюча ознака, що розглядається, безпосередньо визначена так: «вчинені службовою особою з використанням службового становища». Інакше кажучи, фактично в законі вказується на складений злочин, тобто одиничний злочин, який складається з двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, являють собою самостійні одиничні злочини, але об’єднані законодавцем в окремий одиничний злочин, передбачений однією частиною статті Особливої частини КК [3, с. 50]. Як ми розуміємо, одним з цих самостійних одиничних злочинів, якщо розглядати їх ізольовано, є порушення, пов’язані з недобросовісною конкуренцією. Друге злочинне діяння, сукупність з яким утворює зазначену особливо кваліфіковану ознаку ч. 3 ст. 229 КК, на перший погляд не викликає жодних сумнівів – зловживання владою або службовим становищем. На це вказує ознака «використання» службового становища в той час, як перевищення влади або службових повноважень лише зумовлені (виділення автора – О.Ч.) службовим становищем такої особи та пов’язані зі службовими (владними) повноваженнями [4].
Але обов’язковою ознакою складу зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) є здійснення службовою особою діяння в межах наданих особі службових повноважень [5, с. 87]. На цьому наголошується і у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 15: «Судам необхідно відмежовувати перевищення влади або службових повноважень від зловживання владою або службовим становищем. В останньому випадку службова особа незаконно, всупереч інтересам служби використовує надані їй законом права і повноваження (ст. 364 КК)» [6].
Але чинний Цивільний кодекс України [7] (далі – ЦК України) та міжнародно-правові акти містять положення про виключність прав осіб, яким належать майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування, торговельну марку або географічне зазначення. Жодна інша особа, у тому числі й службова особа в межах своєї компетенції чи своїх повноважень, не наділена законом правом чи повноваженнями щодо вчинення будь-яких дій щодо реалізації виключних майнових прав на такі об’єкти інтелектуальної власності [8, с. 384]. Як загальна норма цивільного законодавства України (п. 2 ч. 1 ст. 424 ЦК), так і статті 490, 495 та 503 ЦК України визначають, що тільки володілець відповідних прав наділений виключним правом дозволяти використання або вчинення інший дій стосовно зазначених об’єктів права інтелектуальної власності.
Разом з тим підпункт б) абз. 2 п. 5 вищенаведеної постанови ПВС України визначає перевищенням влади або службових повноважень вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки з особливого дозволу. У випадку, що розглядається (вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 229 КК України), такий дозвіл може бути наданий виключно володільцем виключних майнових прав на комерційне найменування, торговельну марку або географічне зазначення Тобто вчинення службовою особою порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності шляхом використання свого службового становища без наявності дозволу на їх використання апріорі неможливе. У будь-якому випадку такі дії службової особи є вчиненням дій, виконання яких дозволяється тільки з особливого дозволу – за його відсутності, та утворюють перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, що являє собою більшу суспільну небезпечність порушення ніж фактично натепер зазначено в законі про кримінальну відповідальність.
 
Список використаних джерел:
1. Кримінальний кодекс України: Закон від 05.04.2001 № 2341-ІІІ // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/2341-14 (дата звернення: 14.02.2017).
2. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 364c.
3. Зінченко І.О. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: [монографія] / І.О. Зінченко, В.І. Тютюгін; за заг. ред. В.І. Тютюгіна. Х.: «Фінн», 2008. – 336с.
4. Бантишев О. Відповідальність за злочини в сфері службової діяльності // Юридичний журнал. 2003. – № 7. URL: http://www.justinian.com.ua/ article.php?id=452 (дата звернення: 11.03.2017).
5. Хашев В.Г. Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / В.Г. Хашев; Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ. – Д., 2007. – 258 с.
6. Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень: постанова ПВС України від 26.12.2003 № 15 // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/ laws/show/v0015700-03 (дата звернення: 17.03.2017).
7. Цивільний кодекс України: Закон від 16.01.2003 № 435-IV // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/435-15 (дата звернення: 24.03.2017).
8. Харченко В.Б. Кримінально-правова охорона прав на результати творчої діяльності та засоби індивідуалізації в Україні: [монографія] / В.Б. Харченко. – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2011. – 480 с. {jcomments on}