Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №1
Право є важливим інститутом регламентації, розвитку й охорони суспільних відносин. Проте самі ці відносини є продуктом життєдіяльності людей, їх поведінки в суспільстві. У суспільних науках є багато визначень поняття «поведінки». У теорії права виділяють декілька найбільш суттєвих характеристик поведінки: а) поведінка повинна бути соціально значущою; б) вона повинна проявлятись зовні і фіксуватись органами інших суб’єктів; в) поведінка повинна контролюватися волею людини [1]. 
Для розуміння суті такого явища, як правова поведінка, необхідно зупинитися, перш за все, на соціальних нормах, оскільки саме вони є основою правової поведінки особистості. Соціальні норми – це всі ті вимоги суспільної свідомості, що сприймаються членом суспільства до повсякденної реалізації. Зазвичай, соціальні норми визначають як певні соціальні стандарти, встановлення моделі обов’язкової, з точки зору суспільства, поведінки, що створюються для упорядкування життя суспільства. І в разі надання цим нормам обов’язкового характеру вони стають правовими, а отже, відповідно перетворюються на імперативи правової поведінки.
На формування правової поведінки значно впливають принципи права, тобто відправні начала, позитивні зобов’язання, які ставляться до усіх учасників суспільних відносин для поєднання індивідуальних, групових і суспільних відносин [2, с. 167]. 
Принципи права мають історичний характер. Вони є плодом багатовікового розвитку людства, результатом осмислення закономірностей розвитку суспільства в цілому, втілення їхніх демократичних та гуманістичних традицій. Проблематика реалізації принципів права у суспільстві є надзвичайно актуальною в сучасному світі насамперед через те, що основним їхнім завданням є забезпечення прав і свобод людини.
До основоположних принципів права можна віднести: принцип свободи (реалізується через надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини, створення умов для утвердження в суспільстві норм гуманістичної моралі та ін.), принцип справедливості – вимога відповідності між практичною роллю різних індивідів у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, принцип рівності (рівність усіх перед законом, незалежно від національної, релігійної та іншої належності), принцип гуманізму – домінування у формуванні та функціонуванні правової системи природних невідчужуваних прав людини, принцип демократизму (право і законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя), принцип законності (суворе додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб’єктами) [3, с. 253-258].
У разі недотримання принципів права виникає протиправне, винне діяння деліктоздатної особи, що завдає шкоди особі, суспільству або державі, за яке передбачена юридична відповідальність. До основних ознак правопорушення відносяться: 1) протиправність: правопорушення суперечить конкретному правовому припису і є невиконанням обов'язку або порушенням заборони; 2) винність: винність як ознака правопорушення виявляється у внутрішньому ставленні суб'єкта до здійснюваного ним діяння та його наслідків. Правопорушенням є лише діяння, вчинене умисно або з необережності; 3) шкідливість, тобто нанесення шкоди особі, суспільству, державі, природі або, у ряді обумовлених законом випадків – реальна загроза нанесення такої шкоди. Юридично шкідливість виражається у перешкоджанні використання суб'єктивних прав, невиконанні юридичних обов’язків, порушенні заборон. Фактично шкідливість правопорушення полягає у завданні фізичної, матеріальної або моральної шкоди правоохоронюваним інтересам; 4) правопорушення – це завжди діяння (акт поведінки), яке має форму дії або бездіяльності, думки, переконання, установки, якими б антигуманними або зловмисними вони не були – некарані; 5) відповідальним за правопорушення може бути тільки особа, здатна нести відповідальність за свої дії (деліктоздатна особа); 6) караність: за правопорушення передбачені конкретний вигляд і міра юридичної відповідальності, хоча не завжди реально вона застосовується до правопорушника [4].
Залежно від ступеня небезпеки і заподіяної шкоди правопорушення поділяють на злочини і проступки. Злочини – суспільно небезпечні правопорушення, що посягають на найбільш значущі соціальні цінності (життя, здоров'я індивіда, власність, національну безпеку, громадський порядок тощо). Злочинами є тільки кримінальні правопорушення. Проступки – суспільно шкідливі правопорушення (порушення трудової дисципліни, порушення правил торгівлі, невиконання цивільно-правового договору тощо) [4].
Виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок, що грамотне дотримання принципів права особою у своїй практичній діяльності свідчить про високий рівень правосвідомості та правової культури. Принципи права є важливими елементами дотримання, виконання та використання норм права громадянами, так як вони є загальними орієнтирами у правотворчості і правозастосуванні, а тому аналіз основних закономірностей їх функціонування є важливим завданням науковців на сьогоднішній день.

Список використаних джерел:
1. Сучасна концепція правової поведінки особи. URL: http://studies.in.ua/aktualn-problemi-teoryi-derzhavi-ta-prava/3928-povednka-osobi-ta-yiyi-yuridichn-nasldki.html
2. Захаркевич Т.С. Правова поведінка та основоположні принципи права. Альманах права. 2012. № 3. С. 166—170.
3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: енциклопедичний курс. Харків: Еспада, 2009. 752 с.
4. Правопорушення, його ознаки і види URL: http://studies.in.ua/ru/krestovska-nm-teorija-derzhavy-i-prava/1593-rozdl-21-pravova-povednka.html {jcomments on}