Науково-практична Інтернет-конференція 06.12.2018 - СЕКЦІЯ №1
Відповідно до статті 7 Закону «Про статус народного депутата України» член парламенту зобов’язаний підтримувати постійний зв’язок з виборцями. Цей зв’язок депутати, обрані у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, здійснюють з виборцями, які мешкають на території України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України. Реалізація вимог зазначеного Закону ускладнюється низкою чинників [1]: 
– фракція (група) може не визначати порядок персонального представництва народних депутатів в округах, і відповідна бездіяльність не тягне будь-яких юридичних наслідків для фракції (групи) і депутатів, які входять до неї; 
– народний депутат України може не дотримуватись визначеного фракцією (групою) порядку персонального представництва, що також не тягне будь-яких санкцій, окрім політичної відповідальності перед партією (але застосовувати відповідні санкції, наприклад, до депутатів, які фінансують партію, остання навряд чи буде зацікавлена); 
– існуюча виборча система дозволяє сформувати виборчий список кандидатів у депутати на виборах з представників одного регіону (ряд фракцій парламентських партій мають яскраво виражене домінування у своєму складі представників певного регіону, наприклад – Півдня та Сходу, або, навпаки, Заходу України); відповідно – досить високою є імовірність того, що народний депутат від такої партії буде закріплений або лише у регіоні, який є електоральною базою партії (що веде до «регіоналізації» партій), або у регіоні, практичні проблеми якого для депутата невідомі (що негативно вплине на ефективність взаємодії депутата з виборцями). 
Тож існуючий механізм взаємодії партій з виборцями потребує удосконалення. 
На нашу думку цю проблему можливо вирішити таким чином.
У більшості країн конкретні механізми взаємодії членів парламенту з виборцями на законодавчому рівні не регламентуються, що дозволяє депутатам самосійна визначати найбільш оптимальні форми такої взаємодії. Вирішальну роль у підвищенні ефективності взаємодії депутата з виборцями відіграє виборча система. За персоніфікованих виборчих систем в окрузі обирається незначна кількість депутатів, виборці знають депутатів поіменно, і депутати (для забезпечення свого переобрання на новий строк у тому ж самому окрузі) зацікавлені підтримувати зв’язок з виборцями. Можливими варіантами персоніфікації виборчої системи, за якою формується склад Верховної Ради України є: 
– перехід до мажоритарної виборчої системи з голосуванням в одномандатних або багатомандатних виборчих округах – такі системи застосовуються у деяких європейських країнах (Великобританія, Франція); 
– збереження пропорційної виборчої системи з голосуванням за списки кандидатів у депутати у декількох (30-50) багатомандатних виборчих округах – за такими системами вибори проводяться у багатьох країнах Європи, зокрема – в Бельгії, Греції, Естонії, Латвії, Люксембурзі, Кіпрі, Нідерландах, Польщі, Словенії, Фінляндії, Швеції (пропорційні системи з т.зв. «відкритими списками»), Словаччина, Чехія (пропорційні системи із т.зв. «напіввідкритими списками»), Австрія, Іспанія, Італія, Португалія (пропорційні системи із закритими списками з голосуванням у декількох багатомандатних округах) [2].
    
Список використаних джерел:
1. Про статус народного депутата України: Закон України від 25 вересня 1997 року №548/97-ВР зі всіма змінами та доповненнями. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/548/97-вр. 
2. Конституционное право зарубежных стран: учебник / Н.В. Мишина, А.Р. Крусян, Д.Я. Гараджаев и др. – Харьков: Право, 2015. 848 с. {jcomments on}