Міжнародна науково-практична конференція 29.04.20 - СЕКЦІЯ №1
Постановка проблеми. Проблема співвідношення та взаємозв’язку держави і права набуває значної актуальності в сучасних умовах, коли наша країна стоїть на шляху розбудови демократичної, правової та соціальної держави. Вивчення даного питання допоможе окреслити процес зародження та розвитку держави і права, їх взаємодоповнення і взаємовпливу. 
Стан наукового дослідження теми. Проблема співзв’язку держави і права тривалий час знаходиться в центрі уваги політологів, соціологів, філософів та правників. Серед науковців, що досліджували дане питання та присвятили свої праці цій проблематиці, можна виділити таких, як: А. Заєць, О. Зайчук, М. Кравчук, В. Купалов, Н. Оніщенко, П. Рабінович, О. Скакун та інших. 
Метою даної роботи є дослідження та висвітлення взаємозв’язку держави і права, аналіз їх взаємного впливу і взаємодії. 
Виклад основного матеріалу варто розпочати із з’ясування сутності понять держави й права та характеристики їх співвідношення. 
У додержавний період, у первісному суспільстві, всі відносини людей регулювалися єдиними мононормами (звичаями), яких люди дотримувалися добровільно. Згодом мононорми поділилися на норми права, моралі та релігії і з’явилася необхідність в соціальному інституті, який би був здатним закріпити втрачену єдність. Цим інститутом і стала держава, яка надала праву загальнообов’язкового характеру. Ці два важливих суспільних інститути виникли у результаті тривалого історичного розвитку цивілізації. Вони стали доказом переходу від первісного суспільства, пригнобленого колоніального стану, до справжньої самостійності й незалежності. Саме держава і право змогли організувати суспільство й розв’язувати протиріччя й конфлікти між людьми.
Найбільш популярними визначеннями цих понять сьогодні є такі: держава є особливою організацією політичної влади, що існує в соціально неоднорідному суспільстві і забезпечує його єдність, цілісність і безпеку та здійснює управління загальносуспільними справами на основі права з допомогою спеціального механізму [1, с. 47]. Право – це загальнообов’язкова формально виражена система регулювання суспільних відносин, встановлена і забезпечена державою, обумовлена рівнем розвитку суспільства [2, с. 97].
У цих дефініціях прослідковується кореляція цих двох фундаментальних явищ, однак, підкреслимо, що держава і право – відносно самостійні явища і їх ототожнення неприпустимо, дистанція між ними завжди зберігається. За образним висловом М.А. Аржанова, «держава і право ні на хвилину не залишаються наодинці, віч-на-віч». У кожного з них своє життя, свої цілі, завдання, методи. Вони взаємодіють, але не зливаються, не поглинають один одного [3].
У теорії держави і права зазвичай виділяються два підходи до питання про взамозв’язок держави та права. Першим, є етатичний, який означає пріоритет держави над правом, тут право розглядається як продукт державної діяльності. Вважається, що право перебуває в підлеглому до держави стані, доповнює її, є її інструментом. Другий підхід закріплений у форматі природно-правових поглядів, коли обмеження держави правом ґрунтується на непорушності природнього закону та невідчуженні публічних прав індивіда. У цьому підході, порівняно з державою, пріоритет належить праву. 
Можна окреслити ще один підхід до співвідношення держави і права, за яким нема однозначного причинно-наслідкового характеру між державою і правом, тобто, що держава породжує право або із права народжується держава. Даний підхід є складним у розумінні і має дискусійний характер, бо як держава, так і право не можуть існувати одне без одного і між ними є функціональний зв’язок. Такі терміни, як «державне право» і «правова держава» навіть одним звучанням і змістом підкреслюють нерозривний зв’язок цих явищ.
Зв’язок держави і права, на наш погляд, доцільно характеризувати так: право не породжується державою, а є залежним від її сили, проте потужним засобом, що посилює міць й силу права є потенціал у такій суспільній системі, як держава. Болгарський юрист, професор філософії і теорії права Н. Неновскі писав: «Право формується за неодмінної участі держави, воно є безпосереднім продуктом, результатом державної діяльності» [3].
Тож зазначимо, що держава відіграє істотну роль і є сьогодні основним продуцентом норм права, а також головним засобом забезпечення їх здійснення. Саме державна влада надає праву офіційного значення для його буття. Держава, в свою чергу, використовує право для досягнення цілей та мети в плані становленння гідної демократичної держави. 
Однак не варто концентровувати увагу лише на потенціал держави, так як право має власну самостійність, цінність і закономірність функціонування. Через сферу правотворчості й правореалізації можна виявити найбільший вплив держави на право. Право формується за обов’язкової участі держави, але держава не формує право, а завершує правотворчий процес, формалізуючи, оформляючи юридичні норми.
Держава бере участь у правотворчому процесі лише на певних його стадіях, тому роль держави у творенні права полягає: у здійсненні нормотворчої діяльності, у визнанні юридично обов’язковими регуляторами поведінки фактично сформованих і існуючих відносин та зв’язків, внаслідок чого ці зв’язки та відносини одержують юридичне значення, а також, через санкціоновані норми, які не носять прямого державного характеру [4, с.2-3].
Держава забезпечує охорону права та існуючих правових відносин, й зокрема за допомогою державного примусу. Держава сприяє поширенню права в соціальному просторі, визначає обов’язком учасників суспільних відносин дотримуватись норм права, не допускати та запобігати протиправним діям.
Крім того, держава сама потребує права і це виявляється у внутрішній організації держави та у її діяльності. Протягом багатьох поколінь стає очевидним, що саме право формує структуру держави і регулює внутрішні відносини в державному механізмі. Форма держави, державний апарат, компетенція державних органів та посадових осіб формуються та закріплюються за допомогою права, адже легітимність є істотною властивістю державної організації суспільства. 
Варто додати, що вплив права на державу чітко проглядається у взаємовідносинах держави з населенням: право легалізує державну діяльність, визначає межі можливого втручання в приватне життя громадян, закріплює інтереси націй, забезпечує контроль, є основним засобом державного примусу і допомагає державам налагоджувати зв’язок з іншими країнами на міжнародній арені.
Говорячи про взаємодію права і держави, варто зазначити і ту обставину, що їх взаємодія відбувається не завжди мирно. Відносна самостійність держави від суспільства дозволяє йому здійснювати протиправні дії і приймати протиправні рішення, в тому числі і шляхом видання законів, що суперечать праву, тобто неправових законів [5, с. 20-21].
У контексті даної проблематики дуже важливо згадати і глобалізаційні тенденції сучасності, які формуються у світі. Створюються різні універсальні міжнародні організації та союзи, які об’єднуються заради спільного здійснення політичних, економічних, фінансових та інших функцій, а також мають за мету уніфікацію права у різних національних системах, посилення інтеграційних зв’язків у діяльності держав та їх об’єднань. 
Висновки. Між державою і правом існують складні і багатосторонні діалектичні взаємозв’язки і взаємозалежність. За різними правовими вченнями право могло б існувати і поза державою. Пріоритет права стосовно держави набуває достовірності через розгляд понять інтуїтивного, «неофіційного», соціального й ідеалістичного права. Однак, на наш погляд, держава відіграє велику роль у функціонуванні права, використовуючи його як потужний соціальний регулятор. Держава впливає на поведінку особи засобами права і в рамках права, а громадяни, своєю чергою, впливають на державу за допомогою права. Право закріплює специфічні інтереси націй і народностей у багатонаціональних державах.

Список використаних джерел:
1. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. 3-є вид., змін. і доп. Тернопіль: ТНЕУ, 2019. 524 с.
2. Волинка К.Г. Теорія держави і права. Навч. посіб. Київ. 2003. 238 с.
3. Матузов Н.І., Малько А.В. Теорія держави і права: електронний підручник. 2004. URL: http://yport.inf.ua/sootnoshenie-vzaimosvyaz-gosudarstva.html
4. Лебедєва О.В. Співвідношення держави та права: теоретико-правовий аналіз. Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право: збірник наукових праць. 2010. №2 (6). URL: https://ela.kpi.ua/bitstream/123456789/5860/1/10%20-%202%286%29%20-%2022.pdf
  5. Корчевна Л.О. Співвідношення держави і права (за працями Л. Петражицького, Г. Гурвіча, П. Сорокіна). Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. 2014. Вип.29 (1). С. 20—23.
6. Оніщенко Н.М. Держава та право: єдність, відмінності та протиріччя. Держава і право. Вип.45. 2009. С.3—8.{jcomments on}