Міжнародна науково-практична конференція 18.06.20 - СЕКЦІЯ №5
Ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенцію) [1], Україна взяла на себе обов’язок з виконання рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справах проти України; усунення причин порушення нею Конвенції і протоколів до неї; впровадити в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; створити передумови для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України [2]. Особливу увагу заслуговують питання використання рішень ЄСПЛ у діяльності правоохоронних органів і суду, пов’язаній з боротьбою зі злочинністю. Оскільки, як указує М.В. Гребенюк, одним із ключових і важливих напрямів удосконалення сучасної правоохоронної діяльності є адаптація та приведення у відповідність із кращими практиками європейського досвіду як завдань кримінального провадження, так і завдань діяльності правоохоронних органів і суду. Це дозволить впровадити європейські стандарти прав людини при здійсненні правосуддя в Україні, що, в свою чергу, безпосередньо вплине на розвиток українського законодавства та правозастосовної практики [3, с. 48, 51]. Тобто практика ЄСПЛ має стати фактором розвитку національного законодавства, зокрема кримінального процесуального, приведення його у відповідність з європейськими стандартами прав людини [4, с. 56]. У контексті зазначеного вважаємо актуальним питання про застосування практики ЄСПЛ у вітчизняному кримінальному провадженні.
В Україні виконання рішень ЄСПЛ також відбувається шляхом застосування заходів як індивідуального, так і загального характеру. Адже, як відзначає Т.І. Фулей, у разі, коли ЄСПЛ визнає факт порушення прав заявника з боку держави-відповідача, така держава зобов’язана не тільки вжити заходів індивідуального характеру (наприклад, виплатити справедливу сатисфакцію чи здійснити перегляд справи у судовому порядку), але також у багатьох випадках вжити певних заходів загального характеру [5, с. 7]. Зокрема, останніми є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в рішенні ЄСПЛ системної проблеми та її першопричини, а саме: внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; внесення змін до адміністративної практики; забезпечення юридичної експертизи законопроектів; забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики ЄСПЛ прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов’язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; інші заходи, які визначаються – за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи – державою-відповідачем відповідно до рішення ЄСПЛ з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень [2].
Якщо вести мову про застосування практики ЄСПЛ у вітчизняному кримінальному провадженні, то вважаємо, що така діяльність повинна здійснюватися комплексно, тобто водночас за такими основними напрямками: 
1) правове просвітництво населення, яке полягає в роз’ясненні громадянам та іншим жителям України про їх права, механізми їх захисту, в тому числі за допомогою звернення до ЄСПЛ (проведення правових заходів, пізнавальних передач на радіо, телебаченні, онлайн-ресурсах, розповсюдження постів за допомогою соціальних мереж і т. п.);
2) підвищення стандартів і якості правової підготовки суддів, працівників правоохоронних органів та інших юристів-правознавців, у ході якої вивчається практика ЄСПЛ, способи її застосування, а також отримуються навики із її застосування в своїй професійній діяльності з метою недопущення порушення прав і свобод людини;
3) офіційне тлумачення рішень ЄСПЛ, положень Конвенції та кримінального процесуального законодавства з метою вироблення єдиної правозастосовної практики;
4) забезпечення здійснення експертизи проектів нормативно-правових актів щодо їх відповідності Конвенції та практиці ЄСПЛ з метою приведення національного законодавства, зокрема кримінального процесуального, у відповідність до міжнародних та європейських стандартів прав людини;
5) розроблення методичних рекомендацій стосовно застосування практики ЄСПЛ у діяльності суду, правоохоронних органів, а також суб’єктів, які надають правову допомогу;
6) врахування практики ЄСПЛ під час формування окремих криміналістичних методик, а також рекомендацій з приводу тактики проведення та техніко-криміналістичного забезпечення окремих слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій.
Проте фактично не всі названі вище напрямки застосування практики ЄСПЛ у вітчизняному кримінальному провадженні реалізуються в повному обсязі, що призводить до частого порушення прав і основних свобод людини в кримінальній процесуальній діяльності як на стадіях виявлення кримінальних правопорушень, їх досудового розслідування, так і судового провадження, в тому числі виконання судових рішень. Застосування практики ЄСПЛ у кримінальному провадженні здійснюється в основному шляхом виконання рішень ЄСПЛ під час застосування заходів індивідуального характеру, а також внесення певних змін до національного кримінального процесуального законодавства та проведення наукових заходів, приурочених застосуванню міжнародних і європейських стандартів прав людини, в тому числі практики ЄСПЛ. 
Отже, у вітчизняному кримінальному провадженні у відповідності до міжнародних стандартів прав людини необхідно виконувати рішення та застосовувати практику ЄСПЛ. На жаль, на сьогоднішній день застосування практики ЄСПЛ у національному кримінальному провадженні не можна назвати ефективними, що вказує на необхідність активізації діяльності всіх уповноважених суб’єктів із застосування комплексу заходів індивідуального та загального характеру з метою приведення кримінального процесуального законодавства у відповідність до європейських стандартів прав людини.

Список використаних джерел: 
1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: конвенція Рада Європи від 04.11.1950. Офіційний вісник України. 1998. № 13 /№ 32 від 23.08.2006/. Стор. 270.
2. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: закон України від 23.02.2006 № 3477-IV. Відомості Верховної Ради України. 2006. № 30. Ст. 260.
3. Гребенюк М.В. Аналіз деяких рішень Європейського суду з прав людини щодо проблемних питань боротьби зі злочинністю. Практика Європейського суду з прав людини в діяльності органів прокуратури і суду: виклики та перспективи: матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції (13 червня 2018 року). Київ: Національна академія прокуратури України, 2018. С. 48–52.
4. Грицаєнко Л.Л. Значення заходів загального характеру у виконанні рішень Європейського суду з прав людини. Практика Європейського суду з прав людини в діяльності органів прокуратури і суду: виклики та перспективи: матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції (13 червня 2018 року). Київ: Національна академія прокуратури України, 2018. С. 53–56.
5. Фулей Т.І. Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя: науково-методичний посібник для суддів. 2-ге вид., випр., допов. К., 2015. 208 с.{jcomments on}