Міжнародна науково-практична конференція 10.12.20 - СЕКЦІЯ №1
Постановка проблеми. Як відомо, Україна стоїть на шляху до побудови справжньої правової і демократичної держави, що передбачає наявність тісної взаємодії з громадянським суспільством. Загалом, необхідно відзначити, що в Україні законодавчо передбачено умови для побудови дієвої системи взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інституцій громадянського суспільства. Однак важливо з’ясувати роль і значення недержавних організацій у становленні механізму такої взаємодії, у забезпеченні її ефективності. 
Метою дослідження є аналіз сутності й актуальності діяльності громадських об’єднань, обґрунтування їх значення як посередників взаємодії громадськості із державою.
Варто розпочати із визначення понятійного апарату, й зокрема таких понять як: держава, громадянське суспільство, громадські організації.
Держава ⸻ це особлива організація політичної влади соціально-неоднорідного суспільства, що розміщується на певній території, характеризується суверенітетом, здійснюється шляхом діяльності системи спеціальних органів, наділена правом приймати загальнообов’язкові правила поведінки і застосувати легітимний примус [1, с. 57].
Громадські об’єднання, за законодавством, ⸻ це «добровільні, неприбуткові об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів» [2].
Громадянське суспільство, на наш погляд, ⸻ це демократична форма незалежної від держави самоорганізації суспільства.
Як зазначає В.М. Кравчук, лише суспільство, де існує достатній масив будь-яких недержавних організацій, можна вважати громадянським. Адже взаємовідносини та взаємодія між державою й громадянським суспільством визначаються насамперед наявністю механізмів цієї взаємодії ⸻ громадськими об’єднаннями [3].
Вплив держави на громадські об’єднання полягає у тому, що держава видає загальнообов’язкові юридичні норми і регулює за їх допомогою створення і функціонування громадських об’єднань, тобто створює «правила гри» і взаємодіє з громадськими об’єднаннями тільки через правові форми [4].
У демократичних країнах влада намагається максимально гарантувати незалежність громадських об’єднань, які у свою чергу допомагають державі вирішувати завдання соціально-економічного і культурного характеру. 
Ефективне функціонування різноманітних за сферою діяльності громадських об’єднань у межах єдиного правового поля об’єктивно забезпечує як мінімум два завдання: через посередництво громадських об’єднань держава може результативно розв’язувати різного роду проблеми усіх соціальних груп; виявлення різних настроїв, оприлюднення своїх інтересів та позицій громадськими об’єднаннями сприяє своєчасному реагуванню і коректуванню державними структурами процесу формування та реалізації державної політики.
Завдяки громадським об’єднанням громадяни сприяють суспільству у нормальному функціонуванні і розвитку; через ці об’єднання громадяни мають можливість виражати і відстоювати свою позицію щодо управління в державі, що загалом має позитивний вплив на розвиток громадської відповідальності   [5, с.76]. 
На характер взаємодії суттєво впливає вид самого громадського об’єднання, адже всі вони, незалежно від назви, можуть поділятися за організаційно-правовою формою утворення на громадські організації або громадські спілки. За своєю суттю політичні партії також є громадськими об’єднанням, хоч їх правовий статус і врегульовано спеціальним законом. Зважаючи на це, значимість і роль громадських об’єднань як «рупорів» громадської думки стає очевидною. Отож, вони виступають своєрідними артеріями взаємодії громадянського суспільства і держави.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування можуть залучати громадські об’єднання до процесу формування і реалізації державної політики, вирішення питань місцевого значення, зокрема, шляхом проведення консультацій з громадськими об’єднаннями стосовно важливих питань державного і суспільного життя, розробки відповідних проектів нормативно-правових актів, утворення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів при органах державної влади, органах місцевого самоврядування, в роботі яких беруть участь представники громадських об’єднань [2].
Висновок. Отже, громадяни через громадські об’єднання мають змогу вплинути на ситуацію в суспільстві, беруть участь у житті держави і взаємодіють із нею. На наше переконання, громадські об’єднання є однією з найефективніших артерій взаємодії держави і суспільства. Вони є формою підтримки зв’язків між громадянським суспільством і державою. Громадські об’єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя. Їх паритетні взаємовідносини обов’язково повинні базуватися на взаємній повазі та обопільному врахуванні інтересів кожного. 
    
Список використаних джерел:
1. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. 3-є вид., змін. й доп. Тернопіль: ТНЕУ, 2019. 524 с.
2. Про громадські об’єднання: Закон України № 4572-VI від 22.03.2012. Редакція від 28.04.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17#Text
3. Кравчук В.М. Взаємовідносини громадських організацій і держави в умовах формування громадянського суспільства в Україні (теоретико-правові аспекти): дис. канд. юр.наук: 12.00.01 URL: https://cutt.ly/phxuaUa 
4. Болдирєв С.В. Питання взаємодії громадських об’єднань з органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Актуальні проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування в контексті конституційної модернізації : зб. наук. ст. за матеріалами наук.-практ. семінару, м. Харків, 14 жовтня 2016 р. Харків, 2016. С. 11–16. URL: http://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/11499/1/Boldirev.pdf
5. Кравчук В.М. Громадські організації і держава: взаємовідносини в умовах формування громадянського суспільства в Україні (теоретико-правові аспекти): Монографія. Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2011. 260 с.