Міжнародна науково-практична конференція 15.04.21 - СЕКЦІЯ №1
Повне і всебічне осягнення права стимулює виникнення багатьох сучасних концепції, що переосмислюють, «переглядають» підходи до праворозуміння через призму філософії права. Однією з таких концепцій, що потребує дослідження і ґрунтовного обґрунтування, є концепція правового простору. Людина є носієм різних уявлень про світ, які визначають її соціальні ролі (включаючи юридичні), спосіб мислення і діяльності, у тому числі і в правовому просторі, який є, в найбільш простому розумінні, своєрідною сферою відносин, що підпадають під легальне державне втручання; спеціально сконструйованим віртуальним правовим середовищем. Просторові зв’язки права і людини, співвідношення їх місць в структурі соціального простору, сутність правового простору та інші питання набувають актуальності в проблемному полі цілісного загальнотеоретичного знання про право. 
Правовий простір людини, як досліджено раніше в авторських працях, доцільно розглядати як одну із багатьох форм її буття, що є чутливою до її поведінки, та яка визначається сукупністю її прав і обов’язків, інтересів, потреб та домагань, а також свободою та волею у їх здійсненні та задоволенні. Правовий простір постає для людей не просто як деяка умовність, а як необхідність і неминучість життєвого простору [1, c. 29; 2, с.282]. У своєму правовому житті, на відміну від життя в інших суспільних формах, особа постає як ініціативний, активний, діяльний суб’єкт, який самовизначається у правовій реальності, так чи інакше ідентифікує себе у правових відносинах з суспільством, з іншими людьми. 
Зіткнення множинності окремих правових просторів, множинності діючих правових суб’єктів утворює суспільний правовий простір. Так, А.В. Скоробогатов і А.В. Краснов підтверджують, що правовий простір суспільства (локального співтовариства) організовує та координує безліч індивідуальних правових просторів. При цьому може існувати кілька групових правових просторів, що перетинаються. Залежно від ідентифікації суб’єкта в конкретний момент часу він може належати до одного або кількох правових просторів, що визначають той чи інший груповий правовий статус, приналежність індивіда до соціальної групи, його становище в суспільстві і державі [3, с.86]. Однак, на наш погляд, зводити суспільний правовий простір тільки до простої сукупності правових просторів окремих суб’єктів не можна, адже це набагато складніше і глибше явище, що потребує детального наукового аналізу та характеристики.
У першу чергу варто звернутися до визначення поняття «суспільний простір», що є зазвичай предметом соціологічних досліджень. Заради уточнення понятійного апарату тут важливо акцентувати, що часто як синоніми поняття «суспільний простір» вживають терміни «публічний простір» і «громадський простір», не надто переймаючись лінгвістичним аналізом і їх значеннєвими відтінками. Для нашого дослідження коректність вживання термінології є визначною, адже поняття «суспільний правовий простір» чи не вперше піддається науково-теоретичному обґрунтуванню. З приводу цих термінологічних нюансів О. Севрук слушно вказала, що лексичні одиниці «громадський», «суспільний» і «публічний» походять від іменників, тому доцільно з’ясувати значення слів, від яких утворилися досліджувані терміни, щоб чітко розуміти підстави коректного застосування цих термінів [4, с.166]. Відтак, проведений дослідницею порівняльний аналіз семантики вказаних термінів засвідчив наявність певної сфери перетинання значень щодо опосередкованого відношення до людей, однак у розумінні прикметника «публічний» переважає те, що асоціюється із поняттями «відкритий, прилюдний, гласний», а у прикметників «громадський» і «суспільний» – те, що ґрунтується на суспільних, соціальних відносинах. Тож існує різниця у відтінках значення цих понять. Суспільний чи громадський – це значить одночасний для всіх, а публічний – коли один демонструє себе публіці. Будь-який публічний простір, таким чином, безумовно є суспільним. Є всі підстави погодитися з таким висновком, тому надалі вживатимемо термін «суспільний простір», хоча дослідники просторів виділяють принципове визначення публічного через протиставлення приватному (виходячи з рівня представленості інтересів, володіння і управління простором тощо) [5, с.35].
Виходячи із розуміння суспільного простору, як простору, що зумовлює соціальну взаємодію, комунікацію, для окреслення його змісту слід враховувати дві визначальні характеристики: по-перше, те, що він конструюється соціальною реальністю і, навпаки, конструює її. Таким чином, М. Грищенко наголошує на двох основних моментах – по-перше, штучності створення публічного, тобто суспільного простору, і, по-друге, що він є елементом відтворення та творення соціальної реальності [5, с.35].
Якщо правовий простір людини є однією із багатьох форм екзистенції людини, який визначається сукупністю її прав і обов’язків, інтересів, потреб та вимог (домагань), а також свободою та волею у їх здійсненні та задоволенні. В межах правового простору відбувається правове життя людини, яка самовизначається у правовій реальності. Але людина не може існувати поза суспільством, яке, як система соціальних зв’язків, передбачає спільність людей, що визначилися у своїх потребах та інтересах, взаємодіють заради досягнення спільних цілей.
Отож, суспільний правовий простір – це передусім упорядкованість і взаємодія певних соціальних зв’язків і процесів, суспільних відношень, їх насиченість, щільність [6, с.19]; це простір реалізації прав людини, і в першу чергу, громадянських прав. У суспільному правовому просторі взаємодіють не лише окремі індивіди, але й народи, нації, держави, класи (верстви населення), партії, громадські об’єднання тощо. Не будь-який суспільний (або публічний) простір є правовим, а той, що формується в результаті взаємодії з середовищем права і визначає особливості правового життя учасників суспільних відносин. Правовий суспільний простір  простір взаємин і дій різних правових суб’єктів  від громадянина до громадських та державних інституцій, в якому відбуваються безперервні людські й інституціональні комунікації, основними правовими цінностями яких є порядок, свобода, відповідальність, рівність, справедливість. Суспільний правовий простір спрямований на забезпечення врівноваженості і стабільності суспільства, що передбачає повагу до права як неодмінного регулятора суспільного життя, повагу до прав і свобод людини і громадянина.
    
Список використаних джерел:
1. Кравчук В.М. Поняття правового простору: філософсько-правова інтерпретація. Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Випуск 74. Одеса: Юридична література, 2014. С. 26—31.
2. Кравчук В.М. Правовий простір особи та правовий менталітет. Порівняльно-аналітичне право: Електронне наукове фахове видання. № 4. 2016. С. 281—283. URL: http://pap.in.ua/4_2016/84.pdf
3. Скоробогатов А.В., Краснов А.В. Правовое пространство: постклассическая интерпретация. Russian journal of legal studies. 2016. № 3 (8). С. 81—88.
4. Севрук О. Публічний простір як об’єкт правового регулювання. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2017. № 1 (13). С. 163—169.
5. Грищенко М. Публічний простір міста як об’єкт соціологічного дослідження. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. 2016. № 1(7). С. 31—38.
6. Кравчук В.М. Філософська інтерпретація правового простору як особливої форми соціального простору. Актуальні проблеми правознавства. 2016. Вип. 2. С. 17-21. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/aprpr_2016_2_5