Міжнародна науково-практична конференція 15.04.21 - СЕКЦІЯ №2
Метою наукової праці є аналіз розвідувальної таємниці (РТ) як нового виду таємної інформації в Україні. В усіх розвинутих країнах з ринковою економікою інформація в розвідувальній сфері є стратегічною й тактичною державною таємницею, адже на основі розвідувальної інформації планується розвиток держави на багато років уперед та інші аспекти в розвідувальній та інших сферах.
У статті 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зазначено, що таємна інформація – інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству й державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, РТ, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю [1].
Законодавець виокремив РТ з державної в окрему таємницю, що й потрібно дослідити. На нашу думку, доцільніше було б законодавчо закріпити її як «розвідувальні секрети» та охороняти відповідно до Закону України «Про державну таємницю» [2]. Все ж таки система охорони державної таємниці в Україні досить надійна і відповідає вимогам міжнародних стандартів розвинутих країн світу.
Закон України «Про розвідку» [3] загалом можна охарактеризувати позитивно, але викликає занепокоєння виокремлення РТ в окрему таємницю, а саме її охорона окремими розвідувальними органами, яких відповідно до Закону України «Про розвідку» [3] три: 1) Служба зовнішньої розвідки України; 2) розвідувальний орган Міністерства оборони України; 3) розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. 
У статті 46 розділу VI Закону України «Про розвідку», який стосується інформації про розвідувальні органи та розвідувальну діяльність, зазначено:
– інформація про розвідувальну діяльність, про методи розвідки, сили й засоби розвідки, розвідувальна інформація, інформація про забезпечення споживачів розвідувальною інформацією, про взаємодію розвідувальних органів з іншими суб’єктами розвідувального співтовариства, з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, компетентними органами іноземних держав, міжнародними організаціями належить до таємної інформації та підлягає віднесенню у встановленому законом порядку до РТ та/або державної таємниці;
– забезпечення безпеки інформації, що належить до РТ, від несанкціонованих дій (випадкових чи навмисних), що призводять, зокрема, до її витоку, зміни, блокування або втрати, здійснюється розвідувальними органами у визначеному ними порядку;
– матеріальні носії таємної інформації підлягають постійному зберіганню в галузевому архіві відповідного розвідувального органу [3].
Незрозумілими та розмитими є пункти статті 46 розділу VI Закону України «Про розвідку», де вказано:
1. Належить до таємної інформації та підлягає віднесенню у встановленому законом порядку до РТ та/або державної таємниці [3]. Що законодавець розуміє під «та/або» (до РТ та/або державної таємниці)? З нашої точки зору, так бути не може, потрібно чітко визначити критерії, коли розвідувальна інформація, інші розвідувальні дані та матеріали чи вироби є державною таємницею, а коли РТ.
2. Забезпечення безпеки інформації, що належить до РТ [3]. Безпека − це певний стан захищеності, а захист – це заходи, засоби обмеження допуску до доступу від певних несанкціонованих дій. Таємна інформація повинна мати організаційно-правовий та технічний захист. Тут, на наш погляд, потрібно замінити юридичний термін «безпека» на «захист», що відповідає статті 1 чинного Закону України «Про інформацію», за якою захист інформації − сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї [4].
3. Матеріальні носії таємної інформації підлягають постійному зберіганню в галузевому архіві відповідного розвідувального органу [3]. Тут взагалі нічого не сказано про те, що й РТ зберігається, а головне, охороняється належним чином. На нашу думку, потрібно замінити в цьому пункті термін «зберігання» на «охорону» та «захист» і сформулювати так: 
− матеріальні носії таємної інформації, які містять РТ, підлягають охороні та надійному захисту державою і мають перебувати на постійному зберіганні в галузевому архіві відповідного розвідувального органу.
На нашу думку, термін «зберігати» означає тримати що-небудь у певних умовах, оберігаючи від псування, руйнування; дбаючи, тримати що-небудь у доброму стані; намагатися залишити незмінним; це діяльність, а саме комплекс заходів з боку зберігачів, спрямованих на належну схоронність певного майна. Юридичний термін «охорона» – це обов’язок держави щодо збереження певних цінностей, у тому числі таємної інформації. Зачепивши проблематику дефініції юридичних термінів «охорона» та «захист», можемо зазначити, що юридичний термін «охорона» – це більш ширше юридичне поняття, ніж юридичний термін «захист». Наприклад, захист прав та свобод людини і громадянина (зокрема, в суді), а охорона – це обов’язок держави щодо збереження певних цінностей; Міністерство охорони здоров’я України («охорона»); захист своїх прав у суді («захист»).
Враховуючи актуальний Закон України «Про державну таємницю» [2], в якому чітко прописано процедуру зарахування інформації до державної таємниці, строки віднесення та інші аспекти, на нашу думку, множення таємниць на кшталт РТ або інших є недоцільним. З іншого боку, виокремлення інформації в розвідувальній сфері з державної таємниці несе низку загроз, які ми розглянемо в подальших наукових працях.
До речі, потребує нормативно-правового закріплення й віднесення інформації або інших даних чи виробів до РТ, зокрема, слід запровадити гриф секретності «РТ» за аналогією до грифа секретності «КТ» для комерційної таємниці, який ми запропонували в нашому проєкті Закону України «Про комерційну таємницю» [5, дод. А].
Деякі аспекти щодо РТ було розкрито нами в попередніх працях [6, с. 59–60]. Попри все, наші погляди на проблематику у сфері РТ є дискусійними та враховують доцільність і важливість критичного мислення в правових науках, як ми й зазначали раніше [7, с. 120–124].
    
Список використаних джерел:
1. Про доступ до публічної інформації: Закон України. Верховна Рада України. URL: http://rada.gov.ua/documents/dostpubinfo/ (дата звернення: 10.02.2021).
2. Про державну таємницю: Закон України. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3855-12#Text (дата звернення: 10.02.2021).
3. Про розвідку: Закон України. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/912-20#Text (дата звернення: 10.02.2021).
4. Про інформацію: Закон України. Верховна Рада України. URL: https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 (дата звернення: 11.03.2021).
5. Кравченко О. М. Адміністративно-правові засади охорони комерційної таємниці в Україні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2019. 253 с.
6. Кравченко О. М. Розвідувальна таємниця. Права людини, демократія, правосуддя: проблеми, досягнення, перспективи: зб. матеріалів Міжн. юрид. наук.-практ. конф. «Актуальна юриспруденція» (Київ, 10.12.2020). Київ: Центр учбової літератури, 2020. С. 59–60.
7. Кравченко О. М. Необхідність критичного мислення в правових науках. Критичне мислення у вільному суспільстві: теоретико-методологічний, конституційно- та міжнародно-правовий потенціал: матеріали міжн. наук.-практ. конф. (Київ, 17.04.2019). Київ: Тавр. нац. ун-т ім. В. І. Вернадського, 2019. С. 120–124.