Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011 - Секція №1
На сучасному етапі українського державотворення проблема розвитку громадянського суспільства є дуже актуальною, оскільки воно відіграє важливу роль у забезпечені правових засад життя українців, формуванні розвинутої політичної системи. У свою чергу політична система надає громадянам реальну можливість якнайповніше виявити та реалізувати свої політичні інтереси та права. 
У зв’язку з цим метою нашої наукової розвідки є теоретико-правовий аналіз становлення громадянського суспільства, його правові аспекти.
Проблеми громадянського суспільства розглядаються в різних аспектах в роботах українських вчених В. Баркова, Ф.Рудича, В. Денисенка, О. Крюкова, Г. Щедрової та інших [11]; зарубіжних – Х. Саймона, П. Самюеля, C. Хантінгтона та деяких інших. Громадянське суспільство в контексті розвитку сучасної демократії розглядається у дослідженнях А. Карася, М. Кравчука, М. Козюбри, А. Крижановського, В. Кременя, Ю.Оборотова, П. Рабіновича, В.Ткаченка, О. Токовенка, О. Скрипнюк, В. Степаненка [7, 12]. Як система громадських організацій, профспілок, церкви та релігії – в публікаціях та монографіях Т. Ковальчук,  В.Кравчук, В. Полохало, В. Сіренко, В. Тимошенко та ін. [2, 3, 10]. 
Поняття “громадянське суспільство” склалося не відразу, зміст його формувався та збагачувався поступово. Процес формування громадянського суспільства у юридичній науці умовно поділяють на певні етапи. В основу такого поділу покладено співвідношення громадянського суспільства і держави та визначення місця названого вище суспільства у загальній структурі людського суспільства.
Щодо цього існує велике розмаїття поглядів і думок, але більшість з них зводиться до основних чотирьох напрямів:
Перший: громадянське суспільство розглядається як найбільш якісний етап розвитку людського суспільства і держава є складовою громадянського суспільства.
Другий: розглядає безпосередньо взаємодію держави і суспільства та висуває концепції переважаючої ролі держави, пасивної ролі громадянського суспільства.
Третій: громадянське суспільство виступає як механізм, що зв'язує особу, її інтереси, потреби і державу як політичну організацію суспільства.
Четвертий: громадянське суспільство і держава розглядаються як окремі елементи суспільної структури. При цьому обидва утворення можуть розглядатись чи як рівноправні партнери, чи як нейтральні щодо один до одного елементи, чи як антагоністичні структури [2].
Більш вдалою є позиція В. Кравчук, яка стверджує, що «між державою і суспільством, у будь-якому випадку, має бути певна дистанція – так би мовити, кордон демократії, перетинання якого веде до одержавлення суспільства, що з позиції демократії та гуманізму недопустимо» [3, с. 51].
Дослідники політичних вчень минулого звертали увагу на те, що у давньогрецьких філософів термін “громадянське суспільство” використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечуються мирний порядок і добре правління. 
Однак, починаючи з другої половини XVIII ст., класична концепція громадянського суспільства набуває змін і вже до середини цього століття громадянське суспільство та держава (традиційно пов'язані концепцією sosietas civilis) розглядаються як різні поняття. Перші спроби модернізації концепції громадянського суспільства були здійснені англо-французькою громадською думкою, а подальші кроки - німецькими філософами. 
Новий підхід щодо взаємовідносин “громадянське суспільство – держава” сформовано шляхом консолідації поглядів стосовно того, що громадянське суспільство має право захищати себе від держави. Приклад такого розуміння проблеми є праця Т. Пейна “Права людини” (1791-1792 pp.). 
Особлива роль у розвитку концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю [1]. Мислитель розглядав його як продукт історичного розвитку, вважав суспільство категорією переважно господарського характеру, яке базувалося на соціальних потребах, а державу - категорією морально-ідеологічного змісту. 
Ідея громадянського суспільства новий імпульс отримала у Т. Гоббса. Автор звертає увагу не на порівняння чи поєднання держави і суспільства, а на тенденцію до одержавлення суспільства, до жорстокої правової регламентації соціальних процесів [9, с. 301].
Важливе місце у даному процесі належить теоретичному переосмисленню наступних категорій: “громадянське суспільство”, “суспільство”, “держава”. У теорії філософії та соціології суспільство найчастіше визначається як сукупність людських індивідів, об'єднаних для задоволення “соціальних інститутів” (Арістотель), контролю над своїми діями (Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо), договір чи певна спрямованість інтересів (буржуазна філософія XVII – початку XIX ст.).
У процесі розвитку людського суспільства на певному етапі з’являється така категорія, як громадянське суспільство. У юридичній літературі деякі вчені відносять до громадянського суспільства систему недержавних відносин, інші (Л. Кравченко, М. Цимбалюк) - всі суспільні зв’язки, які виникають поза сферою політики та розглядають його як сукупність неполітичних відносин, галузь спонтанного самовиявлення інтересів й волі вільних індивідів та їх асоціацій [6]. О. Кочетков розглядає громадянське суспільство “як таку підсистему цілісної суспільної системи, в якій існує певна кількість добровільних асоціацій неполітичного характеру і домінують громадянські цінності та спілкування на засадах довіри і солідарності” [5, с. 87].
Ф. Рудич виокремлює три діалектично суперечливі варіанти взаємодії громадянського суспільства і держави. У першому випадку громадянське суспільство “пригнічує” держава, внаслідок чого виникає тоталітарний режим. У другому – за існування хиткої рівноваги між громадянським суспільством і державою виникають авторитарні режими різного ступеня жорстокості. Третій варіант передбачає, що держава виконує волю громадянського суспільства, діє в правових межах, що сприяє виникненню й функціонуванню демократичного режиму [11, с. 36].
В. Кравчук, визначаючи межі державної влади, дійшла висновку, що необхідно забезпечувати динамічну рівновагу між державною регуляцією і саморегулюванням громадянського суспільства [3]. 
Отже, громадянське суспільство – це історичний тип розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). 
Концептуальне вирішення проблеми розуміння сутності громадянського суспільства неможливе без аналізу його структури. Структура суспільства - це внутрішня його будова, що відтворює багатогранність та взаємодію складових суспільства, забезпечує його цілісність та динамізм розвитку. Структуру громадянського суспільства можна подати у вигляді п’яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності: соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, інформаційної.
У юридичній літературі щодо вирішення питання структури громадянського суспільства сформувались різноманітні підходи. Так, О. Скрипнюк вважає, що у економічній сфері структурними елементами громадянського суспільства є недержавні підприємства [12]. Соціальна сфера громадянського суспільства включає інститут сім’ї, громадські організації та рухи, інші організаційно оформлені та неоформлені об'єднання, органи громадського самоврядування за місцем проживання чи у трудових і навчальних колективах [8]. О. Кочетков відносить до елементів громадянського суспільства різні асоціації, що здійснюють свою діяльність на підставі реального самоврядування; правову державу, її апарат; політичні партії, інші структури, які засновані на єдності інтересів та функціонують на підставі горизонтальних зв’язків [5].
Розглянувши і проаналізувавши чотири основних підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави вважаємо за потрібне розрізняти ці обидва елементи як рівноправні та взаємозалежні складові людського суспільства.
Громадянському суспільству характерні три визначальні особливості: такій організації суспільства наявна велика кількість асоціацій або, в більш загальному плані, центрів громадської влади; такі центри громадської влади є незалежними й у силу своєї здатності до самоорганізації при надані належного державного контролю; громадянське суспільство ґрунтується на високому почутті громадянської відповідальності, а також громадській активності.
Структура громадянського суспільства проявляється у вигляді п’яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності: соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, інформаційної.
Отже, громадянському суспільству притаманні такі риси:
- воно розглядається як сукупність вільних індивідів, що знаходить вияв у економічному, соціальному та політичному аспектах;
- це відкрите соціальне утворення, що зумовлюється відсутністю жорсткої регламентації з боку держави щодо забезпечення гласності, свободи слова, критики тощо ;
- це складна структурована соціальна система (плюралістична), для якої характерна повнота, стійкість та відтворюваність;
- це система з власними механізмами розвитку та управління;
- це суспільство з широкою демократією та високою правовою свідомістю і культурою.
Формування основних концептів щодо розвитку громадянського суспільства, його структури та особливостей відкрите для подальшого обговорення і наукового аналізу.
 
Список використаних джерел:
1. Гегель Г. Громадянське суспільство / Г. Гегель // Філософія права. - 1990. – № 12. – С. 6.
2. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення / В. Сіренко, В. Тимошенко, Т. Ковальчук та ін. – К.: Логос, 1997. – 124 с. 
3. Кравчук В. М. Громадські організації і держава: взаємовідносини в умовах формування громадянського суспільства в Україні (теоретико-правові аспекти): Монографія / В.М. Кравчук. – Тернопіль: ТзОВ (Терно-граф), 2011. – 260 с.
4. Кириченко С.О. Шляхи формування громадянського суспільства і правової держави / С.О. Кириченко. – К.: Логос, 1999. – 214 с. 
5. Кочетков О.П. Про формування громадянського суспільства / О.П. Кочетков // Соціально-політичні науки. – 1992. – № 1. – С. 21-24. 
6. Кравченко Л. Розбудова українського громадянського суспільства: крізь призму бачення окремих проблем / Л. Кравченко, М. Цимбалюк // Право України. Украина. – 2003. - 2003. – № 10. – № 10. – С. 17–21. 
7. Кремень В. Політична стратегія України: порівняльні перспективи / В. Кремень // Віче. - 2004. - №11.- С. 21.
8. Михайловська О. Інститути громадянського суспільства і формування ідеології модернізації в Україні / О. Михайловська // Політичний менеджмент. – 2006. - 2006. – № 3. – № 3. – С. 76–88. 
9. Кудряченко А. Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії: Монографія / А. Кудряченко. – К.: НІСД, 2007. – 396 с.
10. Полохало В. Политология посткоммунистического общества в Украине и в России: к методам политического анализа / В. Полохало // Полис. – 1998. – №3. – С. 17.
11. Рудич Ф. М. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку: Монографія / За заг. ред. Ф. М. Рудича. – К.: Парламентське видавництво, 2006. – 412 с.
12. Скрипнюк О. Вплив інститутів громадянського суспільства на становлення і розвиток демократичного політичного режиму / О. Скрипнюк // Право України. - 2001. - № 5. – С. 34.
13. Теорія держави і права (опорні конспекти) / М.В. Кравчук авт.упорядник. – К.: Атіка, 2007. – 288 с. {jcomments on}