Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011 - Секція №5
Подальший розвиток кримінального судочинства неможливий без прийняття нового КПК України, дискусії щодо вибору концептуальної моделі побудови якого продовжуються і в теперішній час [1, с. 73-74]. Не обійшов законодавець стороною й інститут захисту.
Функцію захисту можна визначити, як здійснюваний у формі правових відносин компонент (напрямок, вид) діяльності при провадженні у кримінальній справі, що реалізується суб’єктами захисту і спрямований на повне або часткове спростування обвинувачення, реабілітацію невинуватого, пом’якшення відповідальності та покарання, охорону прав та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого і виправданого [2, с. 69].
На тлі розширення гарантій та реальних заходів із реалізації принципу змагальності у кримінальному провадженні дещо непослідовними виглядають повноваження сторони захисту у збиранні доказів. Так, сторона захисту збирає докази шляхом ініціювання слідчих (розшукових) дій, тобто мусить звертатися до слідчого або прокурора з клопотанням про проведення тієї або іншої дії, що фактично консервує нинішній стан речей, обмежуючи можливості захисника зі збирання доказів.
У даному разі можливості сторони обвинувачення і захисту важко назвати пропорційними, адже сторона обвинувачення може проводити слідчі (розшукові) гласні і негласні дії самостійно, а сторона захисту може лише ініціювати проведення таких заходів, які, знову ж таки, можуть проводитися лише стороною обвинувачення. А те, що в захисту є можливість витребувати й отримати від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речі, документи, відомості, висновки експертів, висновки ревізій та акти перевірок,  не може компенсувати можливості проведення слідчих (розшукових) дій. Крім того, сама процедура ініціювання захистом слідчих (розшукових) дій у проекті Кримінального Процесуального кодексу взагалі не передбачена.
На жаль, чинний кримінально-процесуальний закон не вирішив усі проблеми, що стосуються процесуальної діяльності захисника. Залишаються актуальними питання регламентації участі захисника при застосуванні затримання та взяття особи під варту, потребує вдосконалення механізм захисту в стадії судового розгляду і оскарження судових рішень, недостатньо врегульовано порядок надання юридичної допомоги потерпілим і свідкам, які залучаються до сфери кримінально-процесуальних відносин.
Проте й проект Кримінального Процесуального кодексу має певні недоліки, а деякі його положення суперечать нормам Конституції України та рішенням КСУ. Так, Конституційний суд України ще 2000 року, у справі Солдатова, визнав, що як захисники у кримінальній справі можуть виступати не лише адвокати, а й інші фахівці в галузі права. Однак у проекті нового КПК захисниками можуть бути лише адвокати. Таке положення обмежує права громадян на вільний вибір захисника у кримінальному провадженні, що передбачено статтею 59 Конституції України.
Окрім того, у проекті КПК вказано, що захисником може бути лише адвокат (ст. 48) [3]. Але Конституційний Суд України у справі про право вільного вибору захисника від 16 листопада 2000 року розтлумачив статтю 59 Основного Закон таким чином, що захисником може виступати як адвокат, так і інший фахівець у галузі права. Це рішення Суду викликало шквал критики з огляду на те, що до захисту підозрюваних, обвинувачених були допущені некваліфіковані юристи. Зважаючи на таке тлумачення Конституційного Суду, оцінюючи ситуацію з правовою допомогою в країні, у проекті КПК Національної комісії пропонувалося визнавати захисниками адвокатів та інших фахівців у галузі права, які мають науковий ступінь кандидата чи доктора юридичних наук.
Вважаємо, що така новація відповідатиме вимогам Конституції України й не зашкодить інтересам підозрюваних осіб. Адже на практиці захисниками з науковим ступенем, окрім самих адвокатів, стане незначна кількість осіб, які відповідають таким вимогам. У той час як зараз Рішення Конституційного Суду дозволяє виступати захисниками кільком десяткам тисяч фахівців у галузі права, які не мають свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю.
Приходимо до висновку, що не дивлячись на значну кількість спірних моментів, на які звертається увага теоретиками та практиками у сфері кримінального судочинства, загалом у представлену проекті КПК зберігся основний напрям реформи кримінального судочинства – захист прав і свобод підозрюваних та обвинувачених осіб, забезпечення рівності і змагальності сторін обвинувачення та захисту, збільшення ролі суду тощо.
     
Список використаних джерел:
1. Письменний Д.П. Проект кримінального процесуального Кодексу України та окремі питання його удосконалення / Д.П. Письменний // Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі: Матеріали круглого столу (Київ, 20 травня 2011 р.). – К.: ФОП Ліпкан О.С., 2011. – С. 73-78.
2. Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному судочинстві України: правові, теоретичні та прикладні проблеми. Монографія / В.О. Попелюшко. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2009. – 634 с.
3. Проект КПК Венеціанської комісії. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31115 {jcomments lock}