Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №2
Побудова правової, демократичної, соціальної держави не можлива без створення належних умов для реалізації прав та свобод людини і громадянина. В зазначеному аспекті особливо важливим є захист найбільш вразливої та незахищеної категорії населення – дітей (дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, недієздатних та обмежено дієздатних дітей). Україна як сучасна європейська держава, відповідно до взятих на себе зобов’язань, прагне створити сприятливе середовище, в якому забезпечувався б гідний розвиток та захист дитини, гарантувалися виконання їх прав та свобод, дотримувались принципи законності, демократичності, рівності, соціальної справедливості з урахуванням моральних засад та традиційних цінностей українського суспільства. 
Зміцнення сім’ї та морального здоров’я дітей – стратегічна мета, яка стоїть перед державою. З урахуванням цілей розвитку держав, проголошених Декларацією тисячоліття ООН, і стратегію Підсумкового документа Генеральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей», розроблені загальнодержавні програми: зокрема, законом від 5 березня 2009 року затверджена Загальнодержавна програма «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року»; постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 року затверджена Державна цільова соціальна програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на період до 2017 року. 22 грудня 2010 року відбулися парламентські слухання на тему: «Законодавче забезпечення та реальний стан дотримання прав дитини в Україні», за результатами яких були розроблені рекомендації щодо прискорення та розгляду й прийняття змін до окремих законів, які захищають права дітей, в тому числі, до статті 23 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» щодо повноважень місцевих державних адміністрацій стосовно встановлення опіки та піклування над дітьми, інших питань, пов’язаних із соціальним захистом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Опіка та піклування є особливою формою державної турботи про дітей, які в силу різних причин залишилися без батьківського піклування. В умовах економічної та фінансової кризи, зростання бідності, проблеми захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування набувають ще більшої актуальності. Понад 80 тисяч сімей з різних причин не виконують виховні функції щодо власних дітей. Зберігається тенденція до зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Нині в Україні понад 115 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Майже 20 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, потребують влаштування [1, с. 4]. Найбільш поширеною формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є встановлення опіки, піклування. Станом на 1.01.2010 р. під опікою, піклуванням громадян перебувало 63154 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (62,7% від загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування) [2, с. 97].
В Україні створена система органів опіки і піклування з врахуванням територіального устрою та принципу субординації. Центральним органом виконавчої влади, покликаним відповідати за роботу зазначених органів, є Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, у складі та в підпорядкуванні якого знаходиться Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини. Органами опіки і піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі, державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Їх діяльність регламентується значною кількість нормативно-правових актів, в тому числі, підзаконними і такими, які мають тимчасову дію. Показники діяльності вищезазначених органів свідчать про недосконалість як чинного законодавства, так і організації діяльності системи державних органів, на яких покладено функції захисту прав і свобод дитини. Ще одним негативним аспектом є неузгодженість нормативної бази з європейськими стандартами, що значно погіршує практику і рівень гарантування прав і свобод дитини. 
Захист прав та свобод дитини, забезпечення її інтересів, – є базовим принципом, на якому має ґрунтуватися діяльність органів опіки та піклування. 
Отже, враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що для виконання стратегічно важливих завдань, а саме, – створення єдиного, злагодженого механізму захисту прав дитини, необхідно: по-перше, налагодити ефективну, взаємоузгоджену роботу державних органів та органів місцевого самоврядування, які відповідальні за ввірений їм напрямок роботи у сфері забезпечення прав дитини, по-друге, привести у відповідність нормативно правове забезпечення до європейських стандартів організації діяльності органів опіки та піклування.   
 
Список використаних джерел:
1. Смагін І.І. Соціально-правовий захист дитинства. Навчально-практичний посібник / І.І.Смагін, В.Ю. Арешонков, Т.М. Смагіна. – Житомир: Полісся, 2011. – 344 с. 
2. Забезпечення рівних можливостей та прав дітей в умовах зростання ризиків бідності населення / М-во України у справах сім’ї, молоді та спорту, Держ. департамент з усиновлення та захисту прав дітей, Держ. ін.-т розвитку сім’ї та молоді / [А.Г. Зінченко, Т.Ф. Алексєєнко, С.Ю. Аксьонова та ін.] – К.: Бланк-Прес, 2010. – 152 с. {jcomments on}