Науково-практична Інтернет-конференція 10.10.2012 - Секція №2
Окремі терміни, які перейшли в українське законодавство із західних джерел, не враховують національних стандартів нормативної лексики і тому не зовсім точно передають зміст відповідних понять. Так в Законі України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг» дано наступне визначення фінансової послуги – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [3]. Перелік фінансових послуг, зазначений у ст. 4 Закону фактично продубльовано в Законі України від 28 листопада 2002 року «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» під назвою фінансова операція. У банківському законодавстві поняття «фінансова операція» є одним із основних і часто заміняє поняття «фінансова послуга». Глава 35 Господарського кодексу України регламентує фінансову діяльність суб'єктів господарювання, яка включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування [1]. Таким чином, у законодавстві відбувається підміна понять, яка негативно впливає на якість правового регулювання.
Насамперед, слід відрізняти фінансові послуги від фінансових операцій, дані поняття, на наш погляд, співвідносяться, як ціле і частина. Фінансові послуги і фінансові операції мають ряд спільних рис, вони, зокрема:
– опосередковують рух фінансових активів;
– здійснюються в інтересах третіх осіб;
– надаються фінансовими установами;
– здійснюються на підставі відповідних дозволів і ліцензій;
– надаються з метою отримання прибутку;
– надаються на підставі договору, укладеного між фінансовою установою і клієнтом.
До рис, які відрізняють фінансові послуги від фінансових операцій належать: фінансова операція – найменший структурний елемент у системі фінансових послуг; фінансова операція конкретна і не може поділятися на складові частини; фінансова операція є складовою фінансової послуги; фінансова послуга може включати декілька фінансових і допоміжних операцій, а за необхідності – супутніх послуг і дій; фінансова послуга має споживчу вартість, яка відображається в тарифах.
Процес надання фінансової послуги включає ряд фінансових і допоміжних операцій. Фінансові операції – залучення, зберігання, видача, управління, купівля, продаж та інші дії з фінансовими активами [5, с. 90].
Допоміжні операції – здійснення обов'язкових дій (операцій) з не фінансовими активами, наприклад, інформаційні та контрольні операції.
Таким чином, фінансові послуги – це здійснення фінансових і допоміжних операцій, які в сукупності набувають споживчої вартості, мають попит і задовольняють потреби споживача [4, с. 31].
Визначення фінансової послуги, зафіксоване в законодавстві України, фактично обмежує її економічний зміст терміном «операції з фінансовими активами» [3]. Але фінансова операція не завжди опосередковує рух фінансових активів, прикладом цього є надання гарантій і поручительств. Так в ч. 1 ст. 546. Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року зазначено: виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком [2]. Таким чином, у Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" засоби забезпечення зобов'язань трактуються, як «фінансова послуга», причому особливий статус надано лише двом видам забезпечення зобов'язань. 
Отже, фінансова послуга – це сукупність фінансових і супутніх операцій, що здійснюються фінансовими посередниками в інтересах третіх осіб, на підставі договору з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Зміст фінансової операції полягає у залученні, зберіганні, видачі, управлінні, купівлі, продажу та інших діях, які опосередковують рух фінансових активів. Внесення відповідних змін у законодавство України дозволить розмежувати сфери правового регулювання фінансового і господарського законодавства, а також розширити коло фінансових послуг, регламентованих Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
 
Список використаних джерел:
1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №18, №19-20, №21-22. – ст. 144.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №№40-44, ст. 356.
3. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: закон України від 12 липня 2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 1. – Ст. 1.
4. Фінансові послуги України. У 6-ти томах. Том 1 Енциклопедичний довідник / У.О.Мітюков, В.Т. Александров, О.І. Ворона, С.М. Недбаева. – К.: Укрбланквидав, 2001. – 758 с.
5. Ходарківська В.П. Ринок фінансових послуг: теорія і практика: Навчальний посібник / В.П. Ходарківська, В.В. Бєляєв. – К.: ЦУЛ, 2002. – 616 с.  {jcomments lock}