Науково-практична Інтернет-конференція 10.10.2012 - Секція №2
Якщо ми маємо справу з поняттями чи категоріями, то нас цікавить перш за все їхній зміст. Він не знаходиться безпосередньо у слові, що його виражає. Кожний конституційно-правовий термін, наприклад, “конституційний процес”, “народовладдя” та ін., необхідно розкрити, пояснити його смислове значення, встановити виражений цим терміном зміст поняття. А цей зміст з’ясовується завдяки логічній дії (операції), що здобула назву визначення (definitio) [1, с. 46]. Визначення розвиває поняття, розкриває його зміст, вказує на все, що в ньому закладене, входить у суть категорії.
Слово “визначення” багатозначне. Наприклад в логіці ним позначають певну логічну операцію, що має на меті розкриття змісту поняття і результат застосування цієї операції. Цим словом позначають і твердження, що розкриває сутність яких-небудь об’єктів, і вказівку на несуттєві сторони предметів, в тому числі таких, котрі недостатні для відмежування предметів від усіх інших і називаються тому неповними визначеннями. До них звертаються, як правило, тоді, коли ступінь дослідження предметів недостатня. Автори підручника “Формальна логіка”, наприклад, характеризують визначення як таке, “що розкриває сутність визначаючих предметів і відмінність їх від усіх інших предметів” [2, с. 147]. 
Визначити поняття – значить розкрити суттєві ознаки його змісту. Але так як ознаки поняття – це відображення властивостей реальних предметів, явищ матеріального і духовного світу, то можна сказати, що визначення – це встановлення суттєвих ознак самого предмету, логічне співставлення поняття з об’єктивною дійсністю.
Власне щоб визначити поняття про предмет, необхідно детально вивчити сам предмет, порівняти його з іншими предметами, проаналізувати його властивості і відносини. Це далеко не одноразовий акт. Визначення є підсумком складного пізнавального процесу, воно в певній мірі завершує формування поняття. 
Саме тому, на нашу думку, цілком справедливо було б виділити логічну функцію визначень, що містяться в конституційному праві, хоча в юридичній літературі немає жодного посилання на таку їх ознаку. Звичайно логічний аспект понять, категорій та їх визначень є більш характерним для філософії, проте нехтування ним взагалі, є помилкою. Власне саме за допомогою логічної функції ми можемо визначити і знайти місце явища, що вивчається в системі предметних відносин. При цьому, логічна природа конституційно-правових понять і категорій стає ясною та чіткою головним чином у випадку встановлення їх генетичного зв’язку з практикою [3, с. 13]. Перш за все всі конституційно-правові категорії як би виростають з практики і являються її продовженням та певним ідеальним узагальненням. В них відображена (“знята”) безмежна кількість сторін об’єктивної дійсності і практичних дій людини. Тут повністю можна застосувати слова В.І. Леніна, що були сказані відносно фігур логіки: “практика людини, мільярди разів повторюючись, закріплюється в свідомості людини фігурами логіки”.
Будучи результатом практичної діяльності людини, поняття і категорії детермінують її справжню діяльність, визначають зміст і напрямок наукового пошуку, будь-якої пізнавальної операції.
Але конституційно-правові категорії а priori дані людині не пустими формами, а разом з їх змістом. І саме зміст цих форм, їх онтологічний статус роблять в силу своєї загальності не тільки можливим, але й необхідним застосування конституційно-правових категорій як засобів, інструментів, знарядь в кожному окремому акті пізнання. Перевтілившись в пусті форми, залишившись свого предметного змісту, категорії дійсно не змогли б виконувати функцію засобів пізнання об’єктивної реальності, логічних форм її освоєння [4, с. 18], тобто не змогли б існувати у правовому полі та логічно діяти.
Саме тому, підводячи підсумок, відзначимо, що оскільки конституційно-правові поняття, категорії та їх визначення завжди змістовні, однак необхідно знати процес виявлення і закріплення в них цього змісту, процес їх виникнення і розвитку, тобто дослідити категорії як сходинки пізнання, проаналізувати їх гносеологічну функцію. Із цього твердження власне і випливає об’єктивно існуючий зв’язок всіх категорійних функцій, при чому гносеологічна функція спирається на онтологічну, а логічна детермінована тій та іншій (у вказаній послідовності) [5, с. 228]. Саме з цієї причини можна говорити, що категорії і поняття конституційного права можуть слугувати логічними засобами освоєння дійсності тільки у тому випадку, якщо вони: 1) виступають відображенням всезагальних сторін і зв’язків буття (тобто володіють онтологічним статусом); 2) виникають і функціонують як сходинки розвитку пізнання, що фіксує і закріплює в певній послідовності виявлений і відображений в них зміст (тобто мають гносеологічне значення).
    
Список використаних джерел:
1. Жеребкін В.Є. Логіка: [Підручник для юридичних вузів і факультетів] / В.Є. Жеребкін. – Х.: Основа, 1995. – 256 с.
2. Формальная логика. – Ленинград: Издательство Ленинградского ун-та им. А.А.Жданова, 1977. – 357 с.
3. Павлов В. Логические функции категорий пространства и времени. / В Павлов. – К.: Издательство Киев. ун-та, 1966. – 235 с.
4. Дмитриев Ю.Я. Субординация категориальных функций в трансцедентальной логике Канта и в марксистской диалектической логике / Ю.Я. Дмитриев // Философские науки. – 1990. – № 12. – С. 12-21.
5. Подорожна Т.С. Логічна функція бюджетно-правових визначень / Т.С. Подорожна // Україна в євроінтеграційних процесах: проблеми і перспективи: тези доповідей 2-ї(2005р.), 3-ї(2006р.), 4-ї(2007р.) Міжнародних науково-практичних конференцій, присвячених пам'яті першого президента МНТУ, академіка Юрія Бугая. – К.: Вид-во МНТУ, 2007. – С. 225-228.  {jcomments lock}