Науково-практична Інтернет-конференція 10.10.2012 - Секція №2
Історія виникнення прилеглої зони починається ще з XVIII сторіччя, коли ширина територіального моря у переважного числа держав не перевищувала 3 миль. Саме тоді деякі держави в односторонньому порядку стали встановлювати спеціальні зони за межами територіального моря, у яких вони претендували на здійснення юрисдикції у відношенні іноземних суден, головним чином із метою боротьби з контрабандою. В 1736 році 5-мильну митну зону вперше оголосила Великобританія. В 1799 році 12-мильна митна зона була встановлена США. Пізніше прилеглі зони були встановлені Францією, Бельгією й іншими країнами. В основному вони були спрямовані на припинення контрабанди, але в деяких випадках вже оголошувалися фіскальні, санітарні й інші види прилеглих зон. 
Кодифіковані норми про прилеглу зону вперше були встановлені у статті 24 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року (далі – Конвенція 1958 р.), а потім у статті 33 Конвенції ООН з морського права 1982 року (далі – Конвенція ООН 1982 р.) [1]. 
Стаття 33 Конвенції ООН 1982 р. передбачає можливість створення прилеглої зони, в якій прибережні держави можуть здійснювати контроль, необхідний для запобігання порушенням митних, фіскальних, імміграційних та санітарних правил, а також для покарання за порушення зазначених правил. Крім того, стаття 303 Конвенції ООН 1982 р. регулює правовий статус археологічних та історичних об’єктів, знайдених на дні моря в межах прилеглої зони. Прибережні держави здійснюють відповідну юрисдикцію, мають права та обов’язки щодо таких об’єктів [2]. 
3 червня 1999 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію ООН з морського права 1982 року, яка набрала чинності для України 25.08.1999 р.
На відміну від деяких інших морських просторів таких як: територіальне море, внутрішні води та континентальний шельф існування яких, суверенітет над якими, а також здійснення прав та обов’язків у яких не потребують прийняття окремих законів України внаслідок самого факту приєднання України до Конвенції ООН 1982 р., то контроль, що може здійснюватися Україною у прилеглій зоні потребує прийняття окремого законодавчого акта. Без прийняття окремого закону, Україна не може здійснювати контроль та мати права і обов’язки щодо зазначених об’єктів. Це пояснюється тим, що прилегла зона не є ані зоною суверенітету, ані зоною юрисдикції.
9 лютого 2010 року Верховною Радою України у першому читанні було ухвалено проект Закону України «Про прилеглу зону України» (реєстраційний № 5014) (далі – Проект). Проект регулює порядок здійснення Україною, відповідно до чинних міжнародних договорів, митного, фіскального, імміграційного та санітарного контролю у прилеглій зоні, а також права і обов’язки щодо затонулих у прилеглій зоні археологічних та історичних об’єктів [6]. У Проекті пропонується внести низку змін до чинних нормативно-правових актів: Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про державну прикордонну службу України», Закону України «Про охорону археологічної спадщини» тощо.
Проаналізувавши норми Проекту, звертаємо увагу на наступні проблеми.
По-перше, більша частина статей Проекту повторюють норми та положення Конвенції ООН 1982р., що фактично перевантажує закон та не деталізує порядок здійснення Україною її прав та обов’язків у прилеглій зоні. 
По-друге, не логічно виглядає запропонована у пункті 4 частини другої статті 10 Проекту редакція преамбули Закону України «Про охорону археологічної спадщини», за змістом якої підводна археологічна спадщина в межах прилеглої зони України є археологічною спадщиною України. Адже, Конвенція 1958 р. та Конвенція ООН 1982 р., наділяючи держави-учасниці певним обсягом прав та обов’язків щодо об’єктів підводної археологічної спадщини в їх прилеглій зоні, не відносять відповідні об’єкти до власності цих держав.
По-третє, у Проекті пропонується доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення новою статтею 92-2, встановивши відповідальність за незаконні дослідження, а також вилучення археологічних та історичних об’єктів культурної спадщини у прилеглій зоні. Однак, юрисдикція України щодо кримінальної та адміністративної відповідальності не поширюється на цю зону. Відповідно до вимог статті 6 Кримінального кодексу України та статті 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальність настає за скоєння правопорушень на території України. Проте юрисдикція України поширюється на порушення митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил, які вчинені в межах її території (включаючи територіальне море), а у прилеглій зоні Україна має право здійснювати необхідні контрольні повноваження та заходи щодо охорони підводної культурної та археологічної спадщини [3; 4; 5].
Потребують уточнення інші положення законопроекту. Це, передусім, стосується понятійного апарату. Стаття 1 Проекту визначає: «Прилегла зона України – це морська смуга поза межами територіального моря України, яка прилягає до нього, зовнішня межа якої перебуває на відстані 24 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України». Фактично у Проекті «прилегла зона» ототожнюється із «морською смугою». Однак термін «морська смуга» не використовується у Конвенції ООН 1982р. і не визначається в самому Проекті. На нашу думку необхідно доопрацювати визначення терміну «прилегла зона України», привівши його у відповідність з урахуванням вимог міжнародних договорів та базових законодавчих актів України. Потребує змін і Митний Кодекс України, зокрема стаття 9, яка містить визначення митної території України. На нашу думку, прилегла зона України за своєю юридичною природою – це частина відкритого моря, але зі спеціальним режимом. З огляду на вищезазначене пропонуємо частину 1 статті 9 Митного кодексу України викласти у такій редакції: «Територія України, зайнята сушею, територіальне море, прилегла зона, внутрішні води і повітряний простір, а також території вільних митних зон, штучні острови, установки і споруди, створені у виключній (морській) економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять митну територію України».
  З огляду на особливості правової природи та характер потенційно можливих правопорушень у прилеглій зоні, законопроект потребує істотних доопрацювань.
 
Список використаних джерел:
1. Конвенція про територіальне море і прилеглу зону від 29.04.1958. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_178
2. Конвенція ООН з морського права  від 10.12.1982. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_057
3. Про адміністративні правопорушення: Кодекс від 07.12.1984 № 8073-X // Відомості Верховної Ради УРСР. – 18.12.1984. – 1984. – № 51. – стаття 1122.
4. Митний кодекс України від 11.07.2002 № 92-IV // Відомості Верховної Ради України. – 27.09.2002. – 2002. – № 38. – стаття 288.
5. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. – 29.06.2001. – 2001. – № 25. – стаття 131.
6. Про прилеглу зону України: проект Закону України № 5014 від 23.07.2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_2?pf3516=5014&skl=7  {jcomments lock}