Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №2
При характеристиці певної юридичної науки завжди виникає питання про визначення її функцій [1, с. 25-31; 2, с. 12-13]. По суті поняття "функція" являє собою єдність трьох самостійних понять – цілі, засоби досягнення цих цілей та результат, який був отриманий і який повинен відповідати поставленим цілям. Якщо результат не відповідає поставленим цілям, то функція вважається не реалізованою. 
З цих позицій можна говорити про наступні функції науки адміністративного права: 1)теоретико-пізнавальна; 2) евристична; 3) прогностична; 4) навчально-виховна; 5)практично-прикладна.
Теоретико-пізнавальна функція науки адміністративного права полягає: у вивченні таких правових явищ як "виконавча влада", "адміністративно-правове регулювання", "адміністративна процедура", "адміністративна відповідальність" тощо; у засвоєнні отриманих знань щодо закономірностей виникнення, розвитку і функціонування адміністративного права; у формуванні загальних уявлень про окремі правові явища, обумовлених предметом науки; у констатації існуючого стану адміністративно-правової дійсності. 
Евристична функція науки адміністративного права, на відміну від теоретико-пізнавальної функції, означає не засвоєння та систематизацію отриманих знань, а здобуття нових раніше невідомих знань про адміністративне право. Евристика (від грецької "heurisko" – відшукую, відкриваю) – мистецтво винаходу; керівництво стосовно того, як методичним шляхом знаходити нове [3, с. 530].
Прогностична функція науки адміністративного права полягає в передбаченні розвитку державно-правових процесів. На підставі виявлення певних закономірностей та тенденцій наука адміністративного права формулює перспективи на майбутнє шляхом висунення гіпотез та прогнозів. Наприклад, В.М. Сирих зазначає, що прогностична функція юридичної науки яскраво проявляється при визначенні шляхів подальшого розвитку законодавства і практики його застосування. На його думку, можна достатньо точно передбачити успіх нормативно-правових рішень, що проектуються, чи, навпаки, спрогнозувати негативні наслідки їхньої дії. Це залежить від того наскільки прийняте нормативно-правове рішення враховує та відповідає теоретичним положенням юридичної науки і вимогам законодавчої техніки, а також чи відповідає воно існуючому рівню економічних та культурних відносин у суспільстві [1, с. 27]. 
    Навчально-виховна функція адміністративного права проявляється трьох формах. 
По-перше, наука адміністративного права повинна стати науковою базою для відповідних навчальних дисциплін та підґрунтям наукового розвитку молодих вчених. Наприклад, В.В.Сорокін констатуючи плачевний стан юридичної освіти в Російській Федерації зазначає, що молодий юрист повинен винести з університету не тільки знання, а й правові ідеали. Освічений юрист, на його думку, відрізняється від законознавця, який освоїв лише зміст законодавства шляхом механічного завчання, не кількістю, а якістю знання. Вивчення права комплексно (як систему) дає таке ясне уявлення про нього, яке особа, що вивчила кодекс напам’ять, ніколи не зможе набути. Отже, перед юридичною освітою стоять два завдання: а) прищеплювання студентові систематичного знання про право; б) формування в нього юридичного мислення. Поряд з догматичним знайомством з позитивним правом і технікою його реалізації студентам повинні приживлюватися навички юридичного мислення, осмислення історичного генезису правопорядку і його соціокультурних основ, філософського розуміння права [4].
По-друге, наука адміністративного права сприяє підвищенню рівня правової культури населення оскільки надає знання щодо їхніх прав та обов’язків в публічних правовідносинах, аргументовано обґрунтовує необхідність та доцільність суворого дотримання і виконання чинних адміністративних норм, озброює прийомами, що дозволяють зрозуміти та тлумачити адміністративні норми.
По-третє, ґрунтуючись на висновках науки адміністративного права, державні органи, засоби масової інформації та громадськість поступово витісняють застарілі погляди на природу і соціальне значення державного службовця, державного управління та адміністративного права в сучасному демократичному суспільстві. Наприклад, все частіше державний службовець сприймається суспільством не як посадова особа, яка наділена владними повноваженнями, а як найманець суспільства задля задоволення його нагальних потреб. Усе частіше зустрічаємося з тим, що державний службовець не видає розпорядження, а надає адміністративні послуги населенню тощо. 
Практично-прикладна функція науки адміністративного права полягає:
1. У накопиченні теоретичного матеріалу та досвіду практики для формування в законодавстві відповідних адміністративно-правових положень. Цілі правового регулювання, які поставила перед собою держава, можуть бути реалізовані лише за умови підготовки та прийняття досконалих законів і інших нормативно-правових актів, які регламентують взаємовідносини органів виконавчої влади з громадянами та організаціями. 
2. У тому, щоб за допомогою загальних уявлень про адміністративно-правові явища надавались певні орієнтири суб’єктам правозастосовної діяльності, а також пояснення, тлумачення та рекомендації учасникам адміністративних правовідносин відносин. 
Наприклад, О.О. Івін, характеризуючи практичну значимість науки, зазначає, що наука існує не за ради самої себе, а заради тої користі, яка вона здатна принести суспільству [5, с.211]. Але при цьому він підкреслює, що прив’язувати науку до практики і вимагати від неї негайних позитивних результатів небезпечно. Не скільки теоретична та пізнавальна зацікавленість вченого, оскільки потреби суспільства стимулюють постійний розвиток науки. Тому наука існує в першу чергу для того, щоб забезпечити ефективність практики людей. 
Отже, всі функції науки адміністративного права забезпечують її перетворення в надійну теоретичну базу для вирішення актуальних проблем як в сфері самої науки, так і в правотворчій, і правозастосовній сферах.
 
Список використаних джерел: 
1. Общая теория права: учебник для юридических вузов / Ю.А. Дмитриев, И.Ф. Казьмин, В.В. Лазарев и др.; под общ. ред. А.С. Пиголкина. – 2-е изд. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э.Баумана, 1996. – 384 с.
2. Скакун О.Ф. Теория государства и права: учебник / О Ф. Скакун. – Харьков: Консум, 2000. – 704 с. 
3. Философский словарь [А.В. Адо, Н.Д. Александровская, И.И. Андреев и др.]; под ред. И.Т. Фролова. – 6-е изд. – М.: Политиздат, 1991. – 560 с. 
4. Сорокин В.В. Теория государства и права - фундамент юридического образования / В.В. Сорокин // Сибирский Юридический Вестник. – 2003. – №4. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.lawinstitut.ru/ru/science/vestnik/20034/sorokin.html. – Назва з екрану. 
5. Ивин А.А. Современная философия науки / А.А.Ивин.– М.: Высшая школа, 2005.– 592с. {jcomments on}