Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №2
Захист прав людини і громадянина є одним пріоритетних завдань держави та її інституцій, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, – ці положення відображені в Основному законі держави в Україні. Реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні, крім інших засобів правового захисту, покликаний сприяти Інститут Уповноваженого з прав людини (омбудсмана). Актуальність дослідження інституту омбудсмана полягає в тому, що його становлення відбувається в умовах пошуку оптимальної моделі вітчизняної схеми омбудсмана. Зазначена обставина зумовлює потребу порівняльно-правового вивчення світового досвіду функціонування цього інституту.
Омбудсман, – це вища посадова особа, яку призначає, як правило, парламент, уповноважена Конституцією чи окремим законом здійснювати контроль за дотриманням прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, іноді органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами [1, с. 51].
Відповідно до ст. 101 Конституції України та Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Ст.55 Конституції України проголошується право кожного звертатися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за захистом своїх прав. 
Інститут омбудсмана займає чільне місце у структурі державного механізму захисту прав людини і громадянина в України та зарубіжних країн. Авторитет даного інституту пояснюється багатьма демократичними рисами, які характеризують його статус та забезпечують ефективність його діяльності. Важливість інституту омбудсмана підтверджує той факт, що він встановлений і закріплений на наддержавному рівні – Європейським Союзом. У 1993 році Маастрихтським договором був заснований інститут європейського медіатора, який був введений у дію у вересні 1995 році [2, с. 66]. 
Інститут Уповноваженого з прав людини сформувався у межах європейської правової традиції та існує зараз у багатьох країнах світу. Світовій практиці відомі декілька моделей інституту Уповноваженого з прав людини (омбудсмана), які розрізняються перш за все: місцем яке займає правозахисник у державно-правовій системі; способом призначення; підзвітністю тій чи іншій гілці влади; об’ємом повноважень та інше. У більшості країн світу, у яких діє інститут омбудсмана, кандидат на посаду омбудсмана призначається парламентом або однією з його палат. Виключення становлять Румунія, Франція, Великобританія, Нова Зеландія, деякі країни Африки. У Великобританії парламентський уповноважений призначається королевою, а у Франції Посередник призначається Радою міністрів згідно з законом про заснування посади Посередника 1973 року на 6 років [4, с. 11- 55]. 
Європейський омбудсман обирається парламентом на 5 років і покликаний розглядати скарги з приводу випадків поганого адміністрування в роботі установ та організацій Європейського співтовариства, за виключенням Європейського Суду. Подібні функції до Європейського омбудсмана виконує Верховний Комісар з прав людини існує в Організації Об’єднаних Націй [2, с. 67]
У державах з федеративною формою устрою омбудсман може призначатися і на рівні окремих суб’єктів федерації. Наприклад, у Канаді є омбудсмани як на федеральному так і на провінційному рівні, в Австралії – на загальнофедеральному рівні й на рівні штатів. У ФРН Уповноважений Бундестага по обороні входить у систему загальнофедеральних органів, у землях військовихомбудсманів немає, але в окремих землях (Північний Рейн – Вестфалія, Гессен, Баден-Вюртемберг) є омбудсмани, які розглядають скарги на органи і посадових осіб цивільної адміністрації. В Австрії колегія народного правовогозахисту є загально-федеральною, але припускається створення аналогічних органів у землях. В окремих країнах існують навіть омбудсмани окремих міст. В Швейцарії у місті Цюріх призначається Уповноважений міста, в Ізраїлі є омбудсмани міст Ієрусалім, Хайфи, Тель-Авива, в Нідерландах – омбудсман міста Амстердам [5, с.75].
Зазвичай омбудсман призначається на визначений строк. Законодавством Данії, Швеції, Фінляндії, Португалії, Польщі, Югославії визначено строк 4 років, в Іспанії, ФРН, Росії – 5 років, в Австрії, Голландії, Франції – 6 років, в Хорватії – 8 років. У Великобританії термін перебування омбудсмана є не обмежений за часом, натомість діють вікові обмеження — особа складає свої повноваження у віці 65 років. Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні [9]. 
У багатьох країнах світу, зокрема Росії, Канаді, Швеції, Німеччині, Ізраїлі, Австралії та інших країнах, діють спеціалізовані омбудсмани. Спеціалізація омбудсманів допомагає зменшити навантаження на кожного з них та підвищити ефективність їх роботи. Майже у всіх країнах омбудсман, який не виконує свої повноваження може бути достроково усунений з посади.
При призначенні омбудсманів в окремих країнах, зокрема, у Польщі, Швеції, Фінляндії, перевага надається юристам, в інших країнах – особам, які мають досвід роботи у державному апараті (у Великобританії, США), або особам, які мають знання в галузі прав і свобод людини та мають досвід їх захисту, незалежно від освіти [6]. 
До завдань омбудсманів у різних країнах належать не лише формальний контроль за дотриманням законності, а й право втручання у діяльність державних органів або посадових осіб, якщо мало місце порушення прав та інтересів особи. Омбудсмани володіють широкими правами щодо доступу до інформації у всіх органах влади. Проте, у деяких країнах діє так званий «парламентський фільтр» – омбудсман отримує скарги та звернення громадян від депутатів парламенту. 
В Україні Уповноважений Верховної Ради з прав людини здійснює свою діяльність безпосередньо на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників, за зверненнями народних депутатів України або за власною ініціативою. Омбудсман в Україні запобігає порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяє їх поновленню, сприяє приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі, запобігає будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод, сприяє правовій інформованості населення та захисту конфіденційної інформації про особу [9].
Більшість омбудсманів у світі не мають права скасувати рішення державного органу, установи або посадової особи. Натомість вони можуть направити своє рішення до органу, який порушив права особи, з вимогою відмінити його; або звернутися до вищого державного органу, щоб він відмінив рішення підвідомчого органу тощо. І хоча акти омбудсманів не мають обов’язкової сили, а носять скоріше рекомендаційних характер, вони все одно є дієвими механізмами захисту прав і свобод особи, оскільки не можуть залишитись поза увагою державних органів та громадськості. Механізм правового захисту особи в Україні законодавчо закріплює право омбудсмана на офіційне звернення до органів державної влади органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина [9]. 
Отже, функціонування інституту омбудсмана є важливим елементом системи правового захисту прав і свобод особи, що забезпечує рівність та справедливість у суспільстві, відновлює порушені права особи. Як політико-правовий інститут Уповноважений з прав людини є необхідною формою розвитку та зміцнення державності й демократії, оскільки слугує медіатором у відносинах між особою й державними органами, захищає права й свободи громадян від їх порушень з боку владних структур. Таким чином, можна стверджувати що в Україні діє модель сильного омбудсмана, який наділений значними повноваженнями для реалізації свої завдань. Водночас, для більш ефективної роботи цього органу, на наш погляд, було б доречно перейняти досвід інших країн світу і запровадити модель спеціалізованих омбудсманів, поряд із загальнонаціональним, наприклад, військовий омбудсман, омбудсман із захисту прав неповнолітніх, омбудсман із захисту прав людей похилого віку, омбудсман з нагляду за виправними установами тощо. В Україні вже починає застосовуватись деякий досвід інших держав у цій сфері, зокрема, у громадян України є можливість звернутись до представників Уповноваженого з прав людини з окремих питань, але їх конституційно-правовий статус ще не є остаточно визначеним, оскільки не має профільного закону, який визначав би їх компетенцію. 
 
Список використаних джерел:
1. Барчук В.Б. Діяльність уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері забезпечення національної безпеки України: [монографія] / В.Б. Барчук. – К.: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2009. – 153 с.
2. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: учебник / А.С.Автономов. – М.: Проспект, 2005. – 547 с
3. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учеб. в 4-х т. Т. 1. Отв. ред. Б.А. Страшун. – М., 1995. – 556 с.
4. Конституции зарубежных государств / Сост. В.В. Маклаков. – Москва: БЕК, 1999. – 584с.
5. Хаманева Н.Ю. Уполномоченный по правам человека - Защитник прав граждан / Н.Ю.Хаманева. – Институт государства и права РАН. – М.,1998. – 80 с. 
6. Тхаркахо М.М. Особенности формирования института омбудсмена в зарубежных странах / М.М. Тхаркахо // Вестник Адыгейского государственного университета. Серия 1: Регионоведение: философия, история, социология, юриспруденция, политология, культурология. –2008. – №2. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.cyberleninka.ru
7. Офіційний сайт Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ombudsman.gov.ua
8. Пономарьова О.П. Інститут спеціалізованого омбудсмана / О.П. Пономарьова // Право і Безпека Науковий журнал №3 (40). – 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.archive.nbuv.gov.ua
9. Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України// Відомості Верховної Ради України. –1998. – № 20. – ст.99. {jcomments on}