Науково-практична Інтернет-конференція 11.12.2013 - Секція №4
Міжнародний досвід розвинутих країн часто виступає певним підґрунтям і базою для проведення змін і доопрацювання проблемних питань в середині певної країни. За допомогою практики іноземних держав можливо вийти на новий рівень розвитку, досягти більших успіхів у тій чи іншій сфері суспільного життя.
Тому дослідження правового становища суб’єктів організаційно-господарських відносин буде дуже актуальним з огляду на інтеграційні процеси у сфері економіки, недостатність в Україні досвіду оптимального регулювання зазначених відносин в ринкових умовах господарювання, прагненням нашої країни адаптувати власне законодавство до кращих міжнародних та зарубіжних стандартів.
Проаналізувавши законодавство зарубіжних країн можна визначити, що саме поняття організаційно-господарських повноважень та їх суб’єктів в іноземних державах як правило не зустрічається. Проте ряд органів державної влади та інших суб’єктів господарської діяльності наділені даними організаційними повноваженнями, просто вони приховані під іншими термінами і поняттями.
Необхідність здійснення організаційно-господарських повноважень задекларована у багатьох зарубіжних країнах, дані повноваження як правило закріплені в основних законах. Відповідно до ст. 131 Конституції Іспанії до повноважень держави належить планування економічної діяльності з метою задоволення публічних інтересів, вирівнювання регіонального і секторального розвитку, стимулювання зростання доходів та їх справедливого розподілу. Регулюються питання закріплення правового режиму державного майна і наводиться перелік основних об’єктів права власності держави. Таким чином, іспанський законодавець прямо ставить перед державою завдання за рахунок регулювання економічних явищ впливати на небезпечні соціальні процеси [1, с. 135]. 
У зарубіжних державах, подібно до України, органами, що здійснюють організаційно-господарські повноваження є органи державної влади та органи місцевого самоврядування які і реалізують повноваження держави, що закріплені у Конституціях цих країн та інших законах. І звичайно що окрім державних органів дані повноваження держави також забезпечують самі суб’єкти господарювання.
Яскравим прикладом того, які органи державної влади володіють і здійснюють організаційно-господарські повноваження, слугує політична система у США, вона включає в себе: Федеральну торгову комісію і Комісію щодо продажів, функцією яких є охороняти конкуренцію між підприємствами і вести чесну торгову практику; Федеральну резервну комісію, Федеральну корпорацію страхових вкладів, Комісію цінних паперів і біржових операцій, вони всі регулюють фінансову сферу суб’єктів господарювання [2, с. 11]. 
Варто наголосити, що у деяких зарубіжних країнах навіть суди здійснюють певні організаційно-господарські повноваження, що зовсім не притаманно для нашої держави. У Німеччині реєстрація юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється судами за місцем знаходження підприємств, яка полягає у внесенні найменування і адреси підприємства в торговий реєстр, з даними якого може ознайомитися будь-яка заінтересована особа. Суд перевіряє законність створення юридичної особи, звіт засновників, оцінщиків, тобто здійснює юридичну експертизу документів, що подані в суд разом з заявою на реєстрацію [3, с.53]. 
Особливим суб’єктом, що здійснює організаційно-господарські повноваження у зарубіжних країнах, подібно до України, є Національний (центральний) банк. Специфікою центрального банку є те, що він поєднує окремі риси комерційної банківської установи, тобто самостійно може виступати в господарських відносинах, й державного відомства, який наділений деякими владними повноваженнями у сфері регулювання грошово-кредитної та банківської систем. У законодавстві лише декількох країн (США, Німеччини, Швейцарії, Швеції та Голландії) передбачено пряме підпорядкування центральних банків парламентам, це зі свого боку забезпечує певний контроль і за самим суб’єктом організаційно-господарських повноважень.
При характеристиці правового становища суб’єктів, що здійснюють організаційно-господарські повноваження у зарубіжних країнах, доцільно дослідити досвід такого регулювання у країнах пострадянського простору, оскільки Україна теж належить до цих держав. 
Найперше потрібно звернути увагу,як дане питання регулюється на території Російської федерації. Яскравим виразом організаційно-господарських повноважень, може бути Федеральна антимонопольна служба. Ця служба була створена на базі Міністерства Російської Федерації з антимонопольної політики і підтримки підприємництва. Компетенція вищезазначеного міністерства мала комплексний характер, оскільки цей орган діяв не тільки у сфері підтримки конкуренції на товарних і фінансових ринках, а й у сферах захисту прав споживачів, діяльності товарних бірж, державної підтримки підприємництва і регулювання природних монополій [4, с. 307].
Варто також проаналізувати практику Республіки Білорусь зокрема, в Законі „Про місцеве управління і самоврядування в Республіці Білорусь” зазначено, що виконавчі комітети втратили свій колишній статус органів самоврядування та зараховані до системи виконавчої влади і місцевого управління. Одним із головних завдань виконкому є розпорядження майном і фінансовими ресурсами відповідної адміністративно-територіальної одиниці, ухвалення рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій комунальної власності [5, с. 37]. 
Отже, що в зарубіжних країнах, як і в Україні, на рівні держави та територіальних громад діє ціла система суб’єктів, що виконують організаційно-господарські повноваження. Це стосується як країн розвинених ринкових відносин, так і країн перехідної економіки. 
Якщо поглянути на держави з якими межує наша Україна, то можна чітко помітити, що організаційно-господарські повноваження суб’єктів господарської діяльності в нашій країні майже нічим не відрізняються від повноважень якими володіють суб’єкти господарських відносин в Росії чи Білорусії. 
Але звичайно можна щось і запозичити з досвіду зарубіжних країн. Насамперед те, що організаційно-господарськими повноваження в деяких країнах володіють судові органи, це дає змогу встановлювати додатковий контроль і регулювання в господарській сфері зокрема, щодо реєстрації підприємств і законності створення підприємств.
 
Список використаних джерел:
1. Задихайло Д. Конституційний економічний порядок: проблема систематизації нормативно-правового забезпечення / Д. Задихайло // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – № 4 (47). – С. 127-137. 
2. Административное право зарубежных стран [ред. А. Н. Козырин]. – М.: Спарк, 1996. – 229 с.
3. Аистова Л.С. Зарубежное законодательство о регулировании предпринимательской деятельности. Ответственность за его нарушение / Л.С. Аистова // Закон и право. – 2004. – №10. – С. 51-54.
4. Тотьев Ю.К. Конкурентное право (Правовое регулирование деятельности субъектов конкуренции и монополий) / Ю.К. Тотьев. – М :РДЛ, 2003. – 480 с.
5. Досвід місцевого самоврядування у посткомуністичних країнах Європи та роль молоді у його застосуванні в Україні [упоряд. Л. Грицак]. – К., 2005. – 200 с. {jcomments on}