Науково-практична Інтернет-конференція 11.12.2013 - Секція №4
Проголошення Конституцією України прав і свобод громадян як найвищої соціальної цінності вимагає наявності дієвого механізму для їх реалізації, що передбачає надання пріоритету прав і свобод людини та громадянина, гарантії їх реалізації у межах окремих правових режимів, зокрема, ліцензування, яке за змістом є системою правозабезпечувальних заходів, що сприяють самореалізації здібностей громадянина у сфері підприємницької діяльності.
Законодавством розроблено цілий ряд заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на суб’єктів ліцензування. Елементом цих заходів є і відповідальність. Так, у ст.217 ГК визначено такі види господарських санкцій, як господарські та адміністративно-господарські санкції. Ст.238 ГК визначає загальні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій — за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Проте, з огляду на специфіку ліцензійної діяльності та склад правовідносин, при здійсненні підприємницької діяльності за ліцензією, детального дослідження потребує реалізація відповідальності у зазначеній сфері. 
Певні суперечності стосовно природи санкцій викликає ст.164 КпАП України, в якій передбачено застосування санкцій за заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації або заняття господарською діяльністю без ліцензії, що тягне за собою накладення штрафу від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Оскільки ГК чітко визначає, які саме заходи впливу визнані адміністративно-господарськими санкціями, тільки у випадку вчинення адміністративного проступку за ст.164 КпАП накладається адміністративне стягнення не в залежності від природи санкції. Доцільність такого підходу ґрунтується й на нормі ст.4 ГК, якою визначено, що не є предметом регулювання ГК адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.
Крім того, окрему групу заходів впливу складають заходи, які застосовуються у сфері банківської діяльності. Національний банк України не можна віднести до органів виконавчої влади. Банківську діяльність також складно віднести до державного управління. Швидше їх можна віднести до фінансових заходів, серед яких санкціями можна визначити накладення штрафів на банки. Так, фінансовою санкцією визначено покарання уповноваженим державою органом суб’єкта фінансових правовідносин, що вчинила фінансове правопорушення, в порядку встановленому фінансово-правовими нормами для забезпечення фінансових інтересів держави, додержання фінансової дисципліни та профілактики вчинення таких правопорушень в майбутньому.
Крім зазначеного, необхідно акцентувати увагу на наступному. У ГК конкретні підстави застосування таких санкцій, як зупинення дії ліцензії або анулювання ліцензії не визначені. Тому слід вважати, що такі підстави повинні знаходитись у нормах інших законів, про що вже було зазначено. Так, окремі положення стосовно зазначеного питання містяться, в залежності від сфери підприємницької діяльності, в Порядку зупинення дії та анулювання ліцензії на окремі види професійної діяльності на фондовому ринку, Указі ПУ "Про заходи щодо забезпечення діяльності Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України", Положенні про ліцензування діяльності з технічного захисту конфіденційної інформації, Положенні про ліцензування технічного обслуговування медичної техніки, Положенні про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та десятках інших підзаконних та відомчих нормативно-правових актах.
Норми, які регулюють відповідальність за підприємницьку діяльність, містять чимало суперечностей і розташовані в різних нормативних актах. Це є однією з причин того, що досить часто їх не знають не лише підприємці, а й ті, хто повинен забезпечувати дотримання законодавства про ліцензування. Деякі з перелічених санкцій застосовуються нечасто через складний механізм їх реалізації та недостатню дієвість. 
Отже, враховуючи, що норми про підстави застосування названих санкцій знаходяться у різних нормативно-правових актах різної юридичної сили, доцільною є систематизація підстав застосування таких адміністративно-господарських санкцій, як зупинення дії ліцензії та анулювання ліцензії. При цьому систематизовані норми слід викласти у формі окремих статей, які включити до складу норм Глави 27 ГК. {jcomments on}