Науково-практична Інтернет-конференція 11.12.2013 - Секція №4
Правовий господарський порядок, якого прагне дійти українське суспільство, передбачає для рівних перед законом суб’єктів господарської діяльності механізм застосування взаємної відповідальності за їх правопорушення у сфері господарювання. Але як ми бачимо в сучасному житті механізм застосування відповідальності за правопорушення у сфері господарювання не є ефективним. Дуже багато правопорушень у сфері господарювання вчиняється суб’єктами господарювання свідомо. Саме тому аналіз нормативної бази яка регулює відповідальність за правопорушення у сфері господарювання є дуже актуальна.
Дослідженню відповідальності за правопорушення у сфері господарювання у правовій науці присвячено роботи М.М. Aгapкова, С.С. Алексєєва, В.Б. Ісакова, С.Ф. Кечек’яна, О.А.Красавчикова, Р.О. Халфіної та ін. Проте проблемам відповідальності суб’єктів господарювання у господарському праві уваги приділено недостатньо, тому завданням моєї наукової роботи є аналіз правової основи відповідальності суб’єктів господарювання.
Значну частину положень про відповідальність суб’єктів господарювання за результатами своєї діяльності у господарсько-правових відносинах узагальнено та визначено з прийняттям Господарського кодексу України, в якому цим питанням присвячено розділ V [1, с.120]. Крім того, окремі аспекти відповідальності знайшли своє вирішення у низці спеціальних законодавчих та підзаконних актів.
Правові наслідки порушення цивільного зобов'язання, які тісно взаємодіють з господарськими, містяться і в Цивільному кодексі України , в якому їм присвячена глава 51 [2, с. 182].
Закон України Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності встановлює відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб'єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами [3, с. 3].
Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності [4, с. 5]. 
Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування [5, с. 4].
Закон України Про банки і банківську діяльність визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника [6, с. 3].
Указ Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки метою є вдосконалення організації готівкового обігу, зміцнення касової дисципліни, підвищення ефективності контролю за додержанням суб'єктами господарської діяльності встановленого порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті, посилення відповідальності за додержання ними норм з регулювання обігу готівки та виконання своїх зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами [7, с. 6].
Закон України Про захист прав споживачів регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів [8, с.9].
Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців також вносить внесок в механізм правової бази господарської відповідальності. Він регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб – підприємців, допомогає суб’єктам господарювання без порушень законодавства зареєструвати свою діяльність [9, с. 7].
Ці нормативно правові акти об’єднує те що, з їхнього змісту можна дійти висновку, що господарська відповідальність загалом є матеріальною відповідальністю і за правопорушення у сфері господарювання до правопорушника застосовуються санкції майнового характеру. За винятком злочинів у сфері господарської діяльності перелічених у Кримінальному Кодексі України, але і в ньому більшість злочинів цієї сфери караються штрафними санкціями. Але ж застосування господарських санкцій повинно бути не лише способом захисту порушених прав, а й стимулом для суб’єктів господарювання, порушників охоронюваних прав та інтересів до не вчинення в майбутньому правопорушень в сфері господарювання, але такі господарські санкції майнового характеру вже певний час не зупиняють суб’єктів господарювання, а навпаки є стимулом для вчинення господарських правопорушень. Суб’єкти господарювання не стримуються від вчинення правопорушень адже знають, що покарання обмежиться лише матеріальним характером. На мою думку потрібно встановити у всій переліченій вище нормативній базі більш жорсткішу відповідальність суб’єктів господарювання за вчинення правопорушень, але відповідальність має бути не лише майнового характеру, а повинні бути присутні такі види покарань як: обмеження волі, позбавлення волі на певний строк. Це значно зменшить кількість правопорушень у цій сфері та слугуватиме не лише способом захисту порушених прав, а й стимулом для суб’єктів господарювання, порушників охоронюваних прав та інтересів до не вчинення в майбутньому правопорушень в сфері господарювання.
 
Список використаних джерел:
1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради, 2003, № 18-22, ст.144
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435–IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40–44. – Ст. 356.
3. Про відповідальність підприємств, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування: Закон України від 14 жовтня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – 46. – Ст. 411.
  4. Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань: Закон України від 22 листопада 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 5. – Ст. 28.
5. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 р. (за станом на 16 травня 2007 року ) // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №36. – Ст. 299.
6. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. (за станом на 31 жовтня 2008 року) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.
7. Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки: Указ Президента України від 12 червня 1995 р. // Голос України. – 1995. – № 108.
  8. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 року // відомості Верховної Ради України. – 1991. – №30. – Ст.379.
9. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України від 15 травня 2003 р. (за станом на 16 березня 2006 року ) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31-32. – Ст. 263. {jcomments on}