Науково-практична Інтернет-конференція 27.02.2014 - Секція №5
Одним з важливих питань кримінального права є проблема виокремлення службової особи як спеціального суб’єкта злочину. У ч.3 ст.18 Кримінального кодексу (далі – КК) України передбачено загальне поняття службових осіб, а саме: ними є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом [1]. 
Проте певна неоднозначність у трактуванні службової особи як суб`єкта злочину, не зважаючи на згадані тлумачення, все ж таки існує. Так, певні аспекти даного питання стали предметом розгляду Конституційного Суду України (КСУ) після звернення щодо офіційного тлумачення положення ч.3 ст.364 КК України (справа щодо застосування кваліфікуючої ознаки “працівник правоохоронного органу” до працівника державної виконавчої служби) [2].
Згідно з роз’ясненням КСУ від 18 квітня 2012 року, визначаючи питання щодо окремих службових осіб як суб’єктів вчинення злочину, необхідно також керуватися окремими законами, які в свою чергу, можуть певним чином суперечити одне одному. Так, наприклад, системний аналіз положень Закону України (ЗУ) “Про державний захист суддів, працівників апарату суду і працівників правоохоронних органів” і ч.3 ст.364 КК дає підстави вважати, що працівник правоохоронного органу у вказаному положенні закону про кримінальну відповідальність як службова особа-суб’єкт злочину є кваліфікуючою ознакою відповідного складу злочину, а в Законі працівник правоохоронного органу є особою, яка у зв’язку з її службовою діяльністю підлягає особливому державному захисту відповідно до мети Закону. У зв’язку з цим положення підпункту “д” абзацу другого п.1 ст.2 Закону не може бути застосоване при тлумаченні положення ч.3 ст.364 КК [3].
У контексті даного питання слід також розглянути особливості у визначенні того, які діяння у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, є злочинами. До кола таких діянь КК України, зокрема, відносить: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст.365), службове підроблення (ст. 366), службову недбалість (ст. 367), прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368), пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369) і провокацію підкупу (ст. 370). Безпосереднім об'єктом кожного із вказаних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного і громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій [1].
Розглядаючи зазначений перелік класифікації відповідних злочинів, згідно з внесеними до КК України змінами, привертає увагу той момент, що у вище згаданих статтях поняття «неправомірна вигода» витіснило попередній термін “хабар”. Відображення даних змін було також закріплено ЗУ “Про засади запобігання і протидії корупції” від 7 квітня 2011 року [5].
При розгляді даного питання варто не залишити осторонь і врахувати низку важливих положень. Наприклад, не є суб'єктами службових злочинів ті працівники підприємств, установ і організацій, які виконують суто професійні (наприклад, лікар, педагог, адвокат), виробничі (наприклад, водій, робітник) або технічні (наприклад, друкарка, технічний секретар, охоронець, вантажник, сторож) обов'язки. Проте, у той самий час, якщо поряд із зазначеними, ці працівники виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки, вони визнаються службовими особами. Також доцільно зауважити такі моменти, як визнання службовими особами іноземців або осіб без громадянства, які виконують певні обов'язки. Або ж положення щодо того, що організатором, підбурювачем чи пособником у вчиненні службового злочину можуть виступати і приватні особи, проте виконавцем виступає лише службова особа [4, с. 251].
Проблема боротьби зі злочинністю та зі злочинами у сфері службової діяльності набуває особливого соціально-політичного значення, у зв`язку зі значним зростанням їхньої поширеності зокрема стосовно тих державних службовців, які займають відповідальні посади. До того ж вчинення такими особами злочинів є причиною зростання ступеня суспільної небезпеки. Саме тому постає важливе завдання не лише дати поширене тлумачення самого поняття “службова особа”, а й чітко визначити місце службової особи серед інших суб`єктів кримінального права та особливостей правового регулювання уникнення службових правопорушень. 
 
Список використаних джерел:
1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III – [Електронний ресурс]. – Верховна Рада України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.
2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Кузьменка Віталія Борисовича щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 364 Кримінального кодексу України (справа щодо застосування кваліфікуючої ознаки “працівник правоохоронного органу” до працівника державної виконавчої служби) від 18.04.2012 № 10-рп/2012//Справа № 1-13/2012. – [Електронний ресурс]. – Конституційний Суд України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-12.
3. Закон України «Про державний захист суддів, працівників апарату суду і працівників правоохоронних органів» від 23.12.1993 № 3781-XII – [Електронний ресурс]. – Верховна Рада України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3781-12.
4. Про засади запобігання і протидії корупції: Закон України від 7.03.2011 № 3206-VI – [Електронний ресурс]. – Верховна Рада України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3206-17.
5. Охман О.В. Характеристика суб’єкта злочину за кримінальним законодавством України / О.В. Охман // Університетські наукові записки. – 2006. – № 2 (18). – С. 247-253. {jcomments on}