legalactivity.com.ua

Процесуальний закон надає право експерту, якщо це в інтересах з’ясування обставин, які мають значення для кримінального провадження, виходити за межі отриманого доручення про проведення експертизи і викласти у висновку експертизи виявлені в ході її проведення відомості, з приводу яких йому не були поставлені запитання (п. 4 ч. 3 ст. 69 КПК України). Зазначене право експерта в процесуальній науці отримало назву експертної ініціативи. Таке право експерта, на думку В.М. Тертишника, є важливою гарантією повноти і всебічності дослідження всіх обставин справи [1, с. 115]. 

Слід відзначити, що право експерта вийти за межі поставлених йому на вирішення питань було викликано судовою та слідчою практикою, оскільки органи слідства та суду не завжди розуміють можливість того чи іншого дослідження, не завжди компетентно формулюють питання [2, с. 14; 3, с. 15]. 

В юридичній літературі зазначається, що право на експертну ініціативу значно розширило межі компетенції експерта та в певній мірі вплинуло і на складові частини висновку, які почали включати нові елементи (постановка у вступній частині нових питань експертам та відповідно більш ширше дослідження) [4, с. 58]. 

Досліджуване право експерта зазвичай реалізується в двох напрямках:

1) для встановлення фактичних даних, які мають значення для з’ясування обставин, що підлягають доказуванню; 

2) для визначення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину [5, с. 82].

Експерт має право вказати зі своєї ініціативи на ті обставини, про які йому не були поставлені питання, але при дотриманні таких вимог:

а) якщо ці обставини виявлені на підставі використання своїх спеціальних пізнань і не виходять за межі компетенції експерта;

б) якщо вони виявлені під час експертного дослідження і випливають з нього;

в) якщо вони мають значення для обставин, встановлених експертом під час свого дослідження і безпосередньо з ними пов’язані, тобто розкривають, доповнюють, уточнюють обставини, що складають предмет даної експертизи.

г) якщо через наявність об’єктивних причин експерт не зміг проконсультуватися з слідчим і судом із приводу необхідності включення даних відомостей про ці обставини до свого висновку [6, с. 145].

Процесуальний закон не вимагає від експерта одержання будь-якої попередньої згоди чи дозволу на можливості реалізації цієї ініціативи, а тому, як зазначає В. Ревака,. експерт може самостійно, на підставі свого досвіду і знань, виходячи з ходу і результатів проведених досліджень, вказати на ці обставини в наданому ним висновку [6, с. 144-145].

В той же час, на переконання окремих науковців, експерт повинен повідомити слідчого чи особу, яка призначила експертизу про встановлені відомості до того, як вони будуть сформульовані у висновку експерта. Так, Г.І. Грамович, обґрунтовує необхідність погодження проведеного дослідження з органом, який призначив експертизу лише у разі, якщо при цьому є ризик пошкодження або знищення об’єкта дослідження [7, с. 194-195]. В.В. Ковальов переконаний, що своєчасне інформування слідчого про встановлені обставини може бути використане для викриття підозрюваного у злочині. Також науковець зазначає, що відсутність запитань експерту про встановлені факти може бути не випадковою, а частиною спланованої слідчим тактичної операції. Відсутність у такому випадку погоджених дій між експертом і слідчим може зірвати сплановану операцію і ускладнити процес розслідування [8, с. 107]. 

В експертній практиці визнається доцільним у всіх випадках повідомляти слідчого про можливості виявлення нових фактів. Слідчі часто не тільки погоджуються з думкою експерта, але і сприяють йому, надаючи у разі необхідності нові документи, повідомляючи нові дані. Окремі слідчі, отримавши інформацію експерта, доповнюють постанову про призначення експертизи новими запитаннями [5, с. 82].

Експертна ініціатива може виявлятися і в іншій формі. Експерт проводить дослідження у різних кримінальних провадженнях, під час якого може бути встановлено, що сліди знарядь зламу в різних місцях залишені одним знаряддям. Про виявлені цієї обставини експерт повинен повідомити заінтересованих слідчих і надати їм необхідну інформацію. В таких випадках доцільно організувати спільне обговорення наявної у них інформації для об’єднання можливостей усіх підрозділів з метою встановлення особи, що вчинила злочин [8, с. 108]. 

Переконані, що для ефективної взаємодії експерта з слідчим чи іншою особою, яка призначила експертизу, можливим є повідомлення про виявлені експертом відомості, які мають значення для кримінального провадження, однак у будь-якому разі ці відомості повинні викладатись у висновку експерта, з яким слідчий буде ознайомлений. А тому узгодження експертом виявлених відомостей з слідчим перед їх викладенням у висновку не є доцільним. Попереднє інформування слідчого про виявлені в ході дослідження обставини можливе лише у разі встановлення експертним дослідженням підозрюваної особи, а зволікання з її затриманням може зашкодити подальшому розслідуванню.

 

1. Тертишник В.М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі / В.М. Тертишник. – Дн.: Юрид. акад. МВС України, Арт-Прес, 2002. – 432 с.

2. Петрухина А.Н. Проблемы развития института экспертной инициативы в уголовном судопроизводстве / А.Н. Петрухина // Российский судья. – 2004. – №1. – С.14-15.

3. Лазарева Л.В. К вопросу о правовом статусе эксперта в уголовном судопроизводстве / Л.В. Лазарева // Судебная экспертиза. – 2009. – №1. – С. 10-17.

4. Вальдман В.М. Особенности компетенции эксперта при проведении повторных и дополнительных экспертиз, а также экспертиз, исходными данными которых служат выводы эксперта другой специальности / В.М. Вальдман В.М. // Проблемы судебной экспертизы, уголовного права и процесса: Сб. науч. тр. Под общей ред. М.С. Васиковой – Ташкент.: ФАН, 1968. – С. 51-61.

5. Назаров В.А. Назначение и проведение экспертизы в уголовном процессе: дис. … канд. юрид. наук 12.00.09 / В.А. Назаров – М., 2003. – 162 с.

6. Ревака В.М. Форми використання спеціальних пізнань в досудовому провадженні: дис. … канд. юрид. наук 12.00.09 / В.М. Ревака. – Х., 2006. – 197 с.

7. Грамович Г.И. Основы криминалистической техники / Г.И. Грамович – Мн.: Выш.школа, 1981. – 208 с.

8. Ковальов В.В. Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби МВС України: дис. … канд. юрид. наук 12.00.09 / В.В. Ковальов. – К., 2007. – 228 с. {jcomments on}